Порадянські фільми з постільними сценами гарячі кадри
ЗМІСТ СТАТТІ:
.ru згадав культові стрічки, які прославилися ще й на ті часи дуже сміливими еротичними сценами.
Текст: Ірина Волга · 13 квітня 2018
Згідно з офіційною версією в СРСР сексу не було. Однак окремі кадри з кінофільмів, дійшли до нас з минулого історичної епохи, залишають нас в подиві: «А що це було?»
.ru пропонує згадати сімку гарячих кінофільмів епохи пізнього соціалізму.
«Агонія»
Історія створення фільму заплутана. Фільм знімався і допрацьовувався незліченну кількість разів протягом майже 20 років.
У 1966 році до 50-річчя Жовтневої революції режисер Анатолій Ефрос почав знімати фільм про Распутіна за п’єсою Олексія Толстого «Змова імператриці». В основі сюжету – особистість Григорія Распутіна і змова з метою його вбивства. Однак Іван Пир’єв, керівник об’єднання «Луч» ( «Мосфільм»), забракував роботу. Він доручив «доопрацювати» фільм Елему Климову. Клімов, в свою чергу, вирішив відмовитися від екранізації п’єси Толстого і попросив написати інший сценарій. За нову версію взялися Ілля Нусинов і Семен Лунгін (творці фільму «Ласкаво просимо, або Стороннім вхід заборонено»). Робота над фільмом почалася, але комітет з кінематографії зупинив зйомки, аргументуючи тим, що, що «не можна бити царизм по алькова лінії» і що неприпустимо показувати Распутіна «в богатирських тонах». До речі, роль Распутіна блискуче зіграв Олексій Петренко.
У 1971 році вийшов голлівудський фільм «Микола і Олександра», що послужило викликом порадянської кіноіндустрії. Так фільм про Распутіна отримав новий шанс. Фільм був готовий в 1975 році. Однак до прокату фільм допущений не був і в 1978 році був знову повернутий Климову на доопрацювання. У 1981 році «Агонія» була продана за кордон, показана у Франції, США, інших країнах. У 1982 році на кінофестивалі у Венеції картина отримала приз. А пізніше, в 1985-м, удостоїлася Гран-прі «Золотий орел» у Франції. І тільки в тому ж, 1985 році фільм вийшов на екрани порадянських кінотеатрів.
"Діамантова рука"
«Діамантова рука» – порадянська ексцентрична комедія, знята в 1968 році режисером Леонідом Гайдаєм. Один з найпопулярніших фільмів в історії порадянського кіно!
«Не винувата я, він сам прийшов!» – фраза, що стала крилатою, задала гпорадус еротичного напруження не одному поколінню. У знаменитій сцені спокушання зразкового сім’янина Семен Семеновича Горбункова є повний набір: приглушене світло, вино, музика. І звичайно, фатальна блондинка з запаморочливими стрілками. Дівчина за викликом влаштовує божевільний стриптиз зі стріляє пробкою, розстібати бюстгальтер і рикошетом гасить світло.
Роль спокусниці Анни Сергіївни була спочатку запропонована Кларі Лучко. Але вона, надіславши відповідні фотографії на кінопроби, згодом відмовилася зніматися. Кандидатура Світлани Світличної з працею, але була затверджена.
Існує легенда, що Леонід Гайдай використовував прийом: додав в кінці фільму ядерний вибух на море і заявив комісії Держкіно, що згоден видаляти будь-які сцени, крім цієї. На питання про необхідність вибуху він відповів: «Невже ви забули про найскладнішої міжнародній обстановці? Імперіалізм розмахує ядерної дубиною! » Комісія погодилася залишити фільм без купюр, якщо буде прибраний вибух. На що режисер і розраховував: сцени з дівчатами легкої поведінки не вирізали!
«Екіпаж»
Після роману Артура Хейлі «Аеропорт» тема авіакатастроф була вельми популярною в Голлівуді. Свій «відповідь Чемберлену» вирішили зняти і в СРСР. Так в 1979 році режисер Олександр Мітта створює фільм «Екіпаж». Дещо змінено тпопорадиційний хід розповіді: перша серія присвячена особистим відносинам героїв, а друга – безпосередньо боротьбі за виживання на борту літака.
З певною часткою відвертості в першій частині глядачеві розповідається про «земний» життя льотчиків. Сімейні чвари, побут, словом, ніякої романтики. Але далі всіх зайшов чарівний пілот Скворцов у виконанні Леоніда Філатова. Усією своєю поведінкою він проповідує «свободу» відносин. Для більшої переконливості він навіть оформив інтер’єр своєї квартири під «сексодром» і запрошує до себе молоденьких дівчат. Ось і стюардеса Тамара (Олександра Яковлєва) потрапила в його мережі. Так світ побачив першу еротичну, в повному розумінні цього слова, сцену. Еротика показана «через скла», очима невинних акваріумних рибок. Але так чи інакше оголилася Яковлєва набула статусу порадянської Кім Бейсінгер.
"Зимова вишня"
У 1985 році на екрани вийшла мелодрама ленінгпорадського режисера Ігоря Масленникова «Зимова вишня». Це порадянський фільм про молоду жінку з дитиною, яка відчайдушно шукає любов, але знаходить лише коханців.
Режисер запросив на головні ролі Наталю Андрейченко і Сергія Шакурова. Але в останній момент Андрейченко відмовилася через особисті причини: вона поїхала в США з Максиміліаном Шеллом. В результаті роль Ольги була переписана під Олену Сафонову. Шакуров ж почав зніматися, але після декількох знятих сцен відмовився від роботи у фільмі. На роль Вадима був затверджений Віталій Соломін, який до цього грав у Масленникова доктора Ватсона в серіалі «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона». У сцені на рибалці, де Вадим і Ольга цілуються, показані ноги Шакурова. Також партнерами Сафоновой по фільму стали Івар Калниньш та Олександр Леньків.
Віддаючи сина-дошкільника на «п’ятиденку», а у вихідні передоручаючи колишньої свекрухи, героїня намагається побудувати особисте щастя. Але, на жаль, в партнери вона вибирає або запеклого одруженого егоїста, або невдахи, що мріє вирватися з-під маминого крила. Еротична сцена, в якій повністю оголена героїня, прокинувшись, підходить до вікна будиночка на озері, щоб помилуватися північним пейзажем, стала хрестоматійною в порадянському кінопрокаті. Її не раз копіювали в останні роки порадянського кіно в «фільмах для дорослих».
«Сто днів до наказу»
В основу сценарію лягла однойменна повість Юрія Полякова. Цей твір, одне з перших у вітчизняній літературі, було присвячено нестатутних відносин в порадянській армії. Повість не пропустила військова цензура, однак після посадки німецького пілота Матіаса Руста на Червоній площі в 1987 році головний редактор журналу «Юність» Андрій Дементьєв подзвонив у військову цензуру і повідомив про пресу повісті. «Але ми її не пропустимо», – була відповідь цензури. «Краще б ви Руста не пропустили!» – відповів редактор.