ВСІ

Особистий досвід Як я стала студенткою Віденського університету

Особистий досвід Як я стала студенткою Віденського університету

Як часто ми мріємо полетіти на райський острів, завести собаку або кинути все, щоб відкрити маленьку кондитерську. Але є те, що зупиняє: острову мрії ми вважаємо за краще ремонт, а кондитерської – стабільний заробіток. Наша сьогоднішня історія про дівчину, яка здійснила давнє бажання: переїхала жити до Відня. Альбіна Фаррахова – про те, як вона вибрала свою дорогу.

Текст: Христина Десятова • 3 серпня 2016

«Раніше я думала, що вчитися за кордоном собі можуть дозволити тільки діти багатих батьків, золота молодь з великих міст, але я помилялася. Я народилася в селі Шаран в Башкортостані. Мама – медсестра, тато – майстер. І золоту капусту в городі ми не вирощували.

Я, як і будь-яка дівчинка, ходила в школу, поступила в педагогічний коледж в сусідньому містечку. А після відучилася на фахівця зі зв’язків з громадськістю та перекладача в Казані.

А коли мені стукнуло 26 років, виявилася у Відні! Чи не з екскурсією, а, заплющивши очі від страху, вирішила здійснити найбільшу мрію – вчитися в Австрії, пити вранці меланж і мріяти, блукаючи по вузьких європейським вуличками.

Гуртожиток з прибиральницею і рестораном

Ніде правди діти, що в Австрію я потрапила не за велінням чарівної палички. Ще в Росії вчила англійську та німецьку. А за півроку до поїздки колола без вихідних в мережі трактирів менеджером з маркетингу.

Коли ж нарешті день ікс настав: студентська віза була оформлена, квитки куплені, і улюблені сукні дбайливо упаковані в чемодан, у мене було 2 тисячі євро на руках.

Особистий досвід Як я стала студенткою Віденського університету

З яких 470 євро я відразу заплатила за навчання у Віденському державному університеті (з першого курсу мріяла пурхати по його сходах), 300 – за кімнату в гуртожитку, ще 100 євро пішло на візу і 50 на страховку.

Часто запитують, чому гуртожиток у Відні таке дороге? Але ця не та общага, до якої ми звикли. Є власна ванна, міні-кухня з плитою та холодильником, а сама кімната розділена на дві зони – спальну і навчальну. Моєю сусідкою стала італійка Джулія, і у кожної з нас був свій стіл. Плюс раз в тиждень наше житло ще й прибирали …

Що ж до Джулії, то ми швидко подружилися. Вона приїхала до Відня з Болоньї вчитися на кафедрі транскоммунікацій. Спілкувалися спочатку англійською, а через півроку, як обидві підтягнули мову, перейшли на німецький … Чесно кажучи, мені завжди здавалося, що італійці чимось схожі на нас. Може, широтою душі? Так воно і є! І все ж ми відрізняємося. Джулія завжди ходила по кімнаті у взутті, і їй було дико дивитися на мої босі ноги, а мені, відповідно, навпаки! І ще, пам’ятаю, якось запитала її: «А ти любиш чай?» Вона відповіла: «Так, дуже». А в підсумку пила одну кружку раз в п’ять днів. Я ж люблю чай і п’ю його нескінченно.

Від гуртожитку до універу – півгодини на автобусі. І моїм першим шоком в Австрії була ціна на проїзд. Ну ладно гуртожиток, все-таки там ми жили. А ось 2,2 євро за поїздку на громадському транспорті – це вже занадто. Я вже подумувала купити велосипед. Але після підказали, що у Відні, як і у нас, є проїзні. Безлімітний квиток на всі види транспорту обійшовся мені в 45 євро за місяць.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code