Казка про Івана і чудову книгу
Було то, або не було. Жив на світі бідний чоловік з трьома синами. Коли діти підросли, говорить старший син:
– Тату, нема на що нам будинку всім жити, доведеться, видно, на стороні роботу шукати.
– Ну що ж, – сказав батько, – ступайте. Спершу відправився старший брат. Йшов він, йшов і побачив хатку. Відчинив двері, дивиться – стара в хатці сидить. Хлопець вклонився:
– Добрий день, Бабко.
– Добрий день, синку.
– Шукаю собі роботу. Може, вам у пригоді стану? – запитує.
– Пригоді. – стара відповідає.
– Ну а яка буде служба, що треба робити?
– Будеш вівці пасти.
Наступного ранку рано бабка хлопця розбудила, дала йому хліба, дала сокиру і сказала:
– Дивись ніде овець не замикав, а знай йди слідом за ними. І де що побачиш дивовижне, чого вік не бачив, що б там не було, висівки трохи і принеси мені.
Погнав хлопець овець. Йде слідом за ними: куди вівці, туди і він. А як настав полудень, оббіг він стадо кругом, і вівці вляглися і до самого вечора спали. Увечері пригнав хлопець овець додому. А стара тільки глянула на овець, як тут же схопилася і вирізала у молодця з спини ремінь:
– Ось тобі плата за твою службу! Іди куди знаєш!
Слідом за старшим братом пішов шукати роботу середній. І потрапив він до цієї ж самої старої, і так само вона вирізала йому ремінь зі спини. З тим і вернувся середній син додому. Тоді став проситися молодший:
– Тату, пустіть і мене. Піду роботу шукати. Батько з матір’ю вмовляють:
– Вже коли старші нічого не заслужили, так чого ж ти можеш заробити?
– Чи не журіться про те, чи не сумуйте, чого-небудь та зароблю, тільки відпустіть, – невідступно просить хлопець.
Ну що тут робитимеш? Відпустив його батько. Пішов молодший брат і якраз потрапив до тієї ж самої старої.
– Добрий день, баба, – привітався молодець.
– Добрий день, синку.
– Роботу ось шукаю. У вас, бабо, чи немає якої служби?
– Чому ні? Справа знайдеться! – стара відповідала.
А що за робота, чого треба робити? Будеш вівці пасти, ось і вся твоя робота. На другий день рано вранці дала стара хлопцеві мішок та сокира і сказала:
– Овець ніде не замикай, а куди вони підуть, туди і ти слідом іди. Та коли побачиш що дивовижне, що б там не було, висівки трохи і принеси мені.
Вівці щипають траву та бредуть, щипають та бредуть, і хлопець слідом йде, йде і йде. Так дійшли до річки. І тут кульгавий баран промовив:
– Сідай, пастух, на мене, перенесу тебе через річку.
Переправилися на інший бік. Що таке? Зростає на тому березі трава-мурава шовкова, соковита, густа, а скотина, що тут пасеться, ляда, худущая, немов граблі.
Подивлюся хлопець і нарізав оберемок тієї трави, сунув в мішок.
Бредуть вівці далі і вийшли на таке місце: земля зовсім гола, немов підлогу в хаті, а скотина на тій землі огрядна, що твої перини.
"У чому тут справа?" – думає хлопець.
Вирізав кому тієї землі, сунув в мішок. А вівці все далі йдуть, і Іван слідом за ними. До будинку .повернуло стадо. Кульгавий баран і каже:
– Слухай, Іван. Як буде тебе баба питати, чого хочеш за те, що добре пас овець, і стане за хорошу службу давати тобі і срібло, і золото, ти не бери, а проси книгу, що в укладанні лежить. Баба не захоче віддавати книгу, а ти знай невідступно проси і нічого іншого не візьмеш роботу. Адже то книга не проста, а чарівна: відкрий її, і все у тебе буде, чого побажаєш.
Пригнав хлопець стадо додому. Глянула стара на овець і порада-порадехонька: добре паслися, ніби налиті, аж світяться, як зірки. Запитує Івана:
– Ну, що ти там бачив?
– Бачив заливні луки. Зростає на луках трава шовкова, густа, соковита, а скотина, що пасеться там, ляда, трохи на ногах тримається. чому так?
– А тому, -баба відповідає, -що пастух негідний.
– А чому на голій землі корови огрядні?
– Тому, що пастух хороший! Ну а тепер, синку, проси що хочеш за твою добру службу.
– Нічого не хочу, баба, віддай мені тільки ту книжку, що у вас в укладанні лежить.
– На що тобі та книга? Я тобі дам чотири воза золота і чотири пари коней!
– Нічого не хочу, крім книги.
– Ну ладно, віддам тобі книгу, але дивись, по дорозі не розкривай, що не зазирай в неї. Коли прийдеш додому, лад хліви на коней, корів і на будь-яку живність, яка тільки є на світі. Як побудуєш, всі двері відчини, стань проти хлівів і відкрий книгу, побачиш, що буде.
Іван узяв книгу і пішов додому. Йшов, йшов, стомився, сів відпочити і подумав:
"А що, як подивлюся, чого є в тій книзі?"
І тільки встиг розкрити книгу. батюшки рідна! Звідки що взялося; валом повалив різний худобу табунами, стадами, отарами. Побігли хто куди, в різні боки.
Хлопець схопився на ноги, кинувся бігти, заганяти худобу. Ну да хіба тут справишся? І побачив: біжить баба, сердита-пресердитая, вогонь з очей метає.
"Ну, – думає собі хлопець, – пропав я!"
Прибігла баба і кричить:
– А що я тобі казала, Неслухів! Чи не розкривай книгу, поки додому не прийдеш так хлівів не поставиш. Чи не послухався мене, тепер нарікай на себе. Худобу я тобі всю зберу, все буде як було. А за непослух століття залишишся ти неодружений – неодружений. Коли знову не послухаєш, лиха-біди наживеш: як тільки одружишся, того часу і помреш.
Баба оббігла навкруги табунів, стад, отар, і вся живність пропала з очей, ніби століття її й не було. Подала Івану книгу:
– Іди та пам’ятай, що я тобі сказала! Прийшов хлопець додому. Його запитують:
– Ну, чого ти заслужив? показовий!
– Ось цю книжку, – каже Іван. Стали брати над ним сміятися. А Іван просить батька:
– Поставте, тату, нові хліви для різної худоби.
– Звідки я тобі поставлю нові хліви? – каже батько. -На то треба багато грошей, а де їх взяти, ті гроші?
– Не сумуй, що не журися, тату, є у нас на що хліви поставити, -сказав син, -ось тобі гроші. – І тут же зняв золоту обкладинку з книги: – Чи вистачить цього золота?
Найняв батько майстрів, і незабаром збудували всякі хліви і сажі. Коли все було готове, хлопець розкрив чудову книгу, і, звідки не візьмись, валом повалили коні, корови, вівці і будь-яка інша живність прямо в хліви і закутки. Розбагатів батько з синами, став Івана вмовляти:
– Пора тобі, синку, одружитися!
– Не можу я одружитися, – той відповідає. – Коли здумаю одружитися, тут же на весіллі і помру.
Чи багато, хіба мало пройшло часу після того, і батько з матір’ю вмовили-таки Івана одружитися. Висватали йому красиву дівчину з багатого будинку.
І тільки вийшли від вінця, як побачив хлопець ту саму бабу. Він схопився на коня і кинувся навтьоки світ за очі.
Гнав коня, гнав, доїхав до П’ятниці. П’ятниця йому каже:
– Не бійся, молодець, нічого. Візьми ось ці три яблучка, вони тобі з часом стануть в нагоді. І ні ось тобі ще ширінку. Як доїдеш до моря і стане тебе смерть наздоганяти, махни цієї ширінкою, і море розступиться, а як перейдеш на інший берег, знову махни ширінкою, море і зіллється. Смерть твоя і відстане від тебе. Через море їй не перебратися дарма.
Звідки хлопець П’ятницю і поїхав далі. Приїхав до моря. Коня пустив пастися, а сам притулився відпочити і не помітив, як міцно заснув. В ту пору баба-відьма і наздогнала його. Кинулася вона спершу на Іванова коня. Коня розірвала, обернулася до Івана – що таке? Охороняють хлопця три пса на ім’я Тяжігора, далековид і Далекочуй. У тих псів обернулися три яблучка, що п’ятниця Івану дала.
Прокинувся добрий молодець, побачив бабу-ягу, згадав про шіріночку. Махнув шіріночкой, і вода розступилася. Він і перейшов на інший берег. Там знову махнув шіріночкой, і море злилося. Залишилася баба-яга на іншому березі.
Побудував хлопець собі хатку і став ходити з Тяжігорой, далековид і Далекочуем на полювання.
Тим і годувався. Жив він так довго чи коротко, нікого з людей не бачив.
І ось одного разу зустрілася йому дівчина красива на вигляд. Сподобалася дівчина молодцу, і незабаром вони одружилися.
Іван, як і раніше на полювання ходив, а жінка з дому управлялася, господарство вела.
Якось раз, коли Іван був на полюванні, вийшла молодиця до моря і дивиться на інший берег. А баба-яга обернулася молодцем пригожим і стала з того берега ласкаві мови говорити. Молодиці той хлопець по серцю припав, а пущі того улесливі слова запали в душу, і стала вона кожен день на берег виходити, з красивим хлопцем розмови вести. Так з дня на день час йде. Потім став молодицю той хлопець вмовляти:
– Як би ти мене так на ваш берег переправила!
– Переправити-то б я тебе з порадістю переправила, та тільки не знаю як.
– Я тебе навчу, – хлопець їй каже. – У головах у Івана є чудова шіріночка. Візьми ту шіріночку, махни три рази, вода розступиться, і я перейду до тебе.
Молодиця так все і зробила: махнула шіріночкой три рази, море розступилося. Баба-яга під виглядом пригожого хлопця перейшла через море і каже:
– От би нам з тобою тепер Івана згубити, і тоді б я на тебе одружився. Де у вас пси сплять?
– У сінях, -молодіца відповідає.
– Тоді ти вирий яму в хаті під столом і схорони мене там.
Ухороніла жінка хлопця-перевертня в тій ямі, зверху землею прикрила.
Вернувся Іван додому. Повечеряли, стали спати лягати, а пси в сіни ніяк не йдуть. Вляглися в хаті під столом, якраз над ямою, де баба-яга ухоронілась.
На другий день вранці Іван покликав псів і пішов на полювання. Баба-яга ледве жива вибралася з ями і каже:
– Попроси чоловіка – нехай завтра псів будинку залишить, тоді я його одного погублю в лісі.
Перед тим як Івану прийти, жінко напоїла, нагодувала хлопця-перевертня і знову поховала в яму. Прийшов Іван. сіли вечеряти.
– Чи не бери, чоловіче, завтра псів на полювання: щось я боюся одна залишатися.
Вранці Іван пішов один, а жінка загнала псів в кліть і міцно двері прикрила. Баба-яга вилізла з ями і кинулась наздоганяти Івана. Стала наздоганяти і закричала:
– В цей раз не підеш від мене!
Іван вліз на запеклий дуб, а баба-яга почала гризти той дуб своїми жахливими зубами.
Все це Далекочуй почув і каже:
– Біда! Баба-яга погубить нашого господаря. Треба швидше бігти на виручку!
Виламали пси двері і кинулися бігти скільки сил вистачало. Коли прибігли, дерево вже ходором ходило – ось-ось впаде.
Схопили пси бабу-ягу і розірвали її на клаптики.
Прийшов Іван додому, взяв чудову шіріночку, вийшов на берег і махнув три рази тієї шіріночкой. Море розступилося, і він зі своїми вірними Тяжігорой, далековид і Далекочуем перебрався на свою сторону. Там знову махнув шіріночкой: злилося море і навіки розлучив його з злий жінку.