ВСІ

Загадка раритетної картини; Рай для жінок – жіночий сайт

Загадка раритетної картини; Рай для жінок - жіночий сайт

Виринула з чарівного сну і відразу прокинулася, наче на мене хтось дивився. Так, дивився – це була Картина. Можна вже тільки відчути, що за коричневими квітами давнини – фламандська зима. Готична церква за сільськими будинками, старий вітряк біля замерзлої річки і будиночок мірошника. А ось і він – присів на краєчок дерев’яного причалу і розмовляє з молоденькою дівчиною, яка тримає за руку малюка.

Мабуть, вже пригріває сонечко і лід небезпечний – дідусь, дитина і підліток, які йдуть через річку, мають довгі жердини щоб його перевіряти. Напевно, останній хоче добути з-під льоду рибу, тому що має кошики. А на березі дві дівчинки вже багато років говорять про щось своє, дівчачої.

Більш чим за три десятиліття в нашій родині всі вже звикли до Картині, але раптом з’явилося відчуття, що прийшов час розповісти про неї і пов’язаного з нею людини, точніше, лише відому мені і обмежену в часі частина їх історії.

Цей раритет став для мене загадкою з першої появи в будинку – напередодні нашого весілля. Запах давнину і Картина з’явилися одночасно з нашою сусідкою Оленою Михайлівною. Маленька сухенька бабусенько тремтячими руками простягнула мені свій подарунок: «Живіть щасливо!» – "Спасибі!". За фахом вона була педіатром, за паспортом – Хена Менделівна, а виглядала як музейний експонат, тому прожила на світі вже майже 90 років.

Вона здавалася людиною з іншої епохи, яка випадково опинилася в наш час. А може дійсно так і було. У дитинстві мала мрію – стати дитячим лікарем. Але в умовах тодішньої царської Росії, в кінці XIX століття, коли навіть в школах навчався тільки 1% жінок, отримати університетську освіту дівчині, до того ж єврейці, було практично неможливо. Першою європейською країною, в якій могли здійснитися прагнення багатьох представниць прекрасної статі здобути освіту, стала Швейцарія, і Олена відправилася в Женеву.

Іноземних дівчаток студенток там було навіть більше, чим місцевих. Перевагу віддавали медицині і філософії. Отримання освіти на чужині не було легким для дівчат з середніх верств населення, яких було більшість. Жалюгідні, роздратовані, голодні студенти були легкою здобиччю для політичних агітаторів, які знайшли притулок в тогочасній ліберальної Швейцарії. 37 років прожив тут перший російський марксист Георгій Плеханов, приїжджав сюди і Ленін.

На їх лекції в Женеві, яка стала одним з головних політичних центрів підготовки майбутніх змін в Російській імперії, «бігала», як вона говорила, і Олена Михайлівна. Але так і не визначившись, кому віддати перевагу, повністю присвятила себе навчанню. Правда, є певний сумнів, що повністю, тому закохалася в старшого чоловіка, швейцарського єврея, вийшла за нього заміж і народила сина. Мабуть це були найщасливіші роки в її житті, тому що незабаром почалася Перша світова війна і молода мати з малюком довелося їхати на Батьківщину. А чоловік залишився в Швейцарії чекати дозволу на в’їзд в Росію, але так і не дочекався.

Можна тільки здогадуватися, які труднощі спіткали жінку з хворою дитиною – у сина була невиліковна рідкісна хвороба шкіри, яку Олена Михайлівна пов’язувала з немолодим віком батька. Війна, революція, голод. Ніби трошки почали підніматися на ноги, – і знову війна, Велика Вітчизняна. Її з сином врятувала евакуація. Ось тут, в Самарканді, і купила вона Картину, в свою чергу рятуючи від голоду випадкового продавця.

Була ще жменька порадощів в житті лікаря. Син зміг здобути вищу технічну освіту в Москві, одружився, народилася внучка. І відійшов в інший світ ще молодим, переможений хворобою.

Небагатослівна була Олена Михайлівна, коли іноді заходила до нас. Зручно сідала в кріслі, притискаючи до грудей стару червону брезентову сумку, в якій мала невідомо який скарб і завжди тримала при собі, і немов засинала. Мабуть, просто хотіла побути серед людей, в родині, де добре пахне домашніми стравами і бешкетують маленькі діти. Її завжди пригощали смачненьким, а вона, як при роботі, вважала своїм обов’язком попопорадити, коли починати давати немовляті сік або яєчко, а іноді і запитати, що зараз даємо на прикорм. Тоді я щедро насипала їй порцію дитячої кашки з модною тоді «Фруталіно», а вона їла і вдячно кивала головою – що ще потрібно старій людині?

Загадка раритетної картини; Рай для жінок - жіночий сайт

Жила вона дуже скромно, хоча і отримувала гідну пенсію. Чекала її з нетерпінням, а потім йшла на пошту біля будинку і відправляла більшу частину дорогою внучці в Москву. І мала вже чоловіка-композитора і сина-школяра, але бабуся все вважала її маленькою. Іноді внучка приїздила з Москви на кілька днів, які ледь витримувала в незатишною однокімнатній квартирі бабусі, а потім до вокзалу брала таксі, тому що було багато пакетів. Вона теж приїжджала не з порожніми руками, бо після її від’їзду Олена Михайлівна пригощала сусідів московськими делікатесами порадянських часів, їй не йшли.

Взагалі вона була не скупа. Одного разу зайшла до нас з подарунком для мого чоловіка – музейним експонатом джинсів, справжніх Levi Strauss, але жіночих і з зірками на штанинах – "У Михайлика такі старі штани!». Те, що вона мала на увазі, було куплено у фарцовщика в Угорщині, виварене і представляло собою предмет гордості тих часів, але не могла ж я образити сусідку, тому довелося злукавити: «Вибачте, Олена Михайлівна, вони на нього короткі!»

Найціннішими речами у неї були потужний порадіоприймач, який вона через свою туговухість включала дуже голосно, слухаючи «західні» станції, і дерев’яний стетоскоп, діставався при нагоді, коли потрібно було відвідати хвору дитину. Мабуть він був швидше як магічний атрибут екстрасенса, тому чути через нього вона навряд чи могла, швидше за відчувала. Але який же це треба мати досвід і славу в народі, щоб в її такі шановні роки йшли до неї з останньою надією на порятунок дитини!

Мабуть, за життя бабусі лікаря раритетів у неї накопичилося багато, тому що іноді якась скляна конфетніца або дерев’яна підставка під олівці дарувалися сусідам. А нам дісталася Картина. Її цінність завжди стояла під питанням. Плями свідчили про нелегку долю, а темні паралельні мазки – про чиї спроби оновити. Картон вже почав лущитися, а під одним зі старих цвяхів зовсім вищербілся, відколюється гіпс з багета. Одного разу до нас прийшла людина, близька до живопису. На його думку, картина – репродукція з твору фламандської школи живопису і цінна просто як стара річ. Але це не заважає поважати оберіг нашої сім’ї за подароване відчуття миру і спокою, за позитивну енергетику і пам’ять.

А я все намагаюся розкрити таємницю Картини, шукаючи щось схоже в віртуальних галереях Інтернету і сподіваючись на чудо.

PS Олена Михайлівна прожила 96 років, останні півроку в будинку для людей похилого віку. Відчуваючи свою долю, віддала на всякий випадок сусідці запасні ключі. На підвіконні, в шафі і на столі залишилися стоси пожовклих наукових журналів з медицини, зібраних за життя, і сучасних, принесених колишніми колегами по роботі. Вона читала їх, поки могла.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /var/www/ar4i2501/data/www/babyrest.com.ua/wp-content/themes/dashy/footer.php on line 21