Випадок з Оксаною Водянової допоможе аутистам в Ярославлі

Галина Омарова, керівник проекту «Соціальна інтеграція дітей з аутизмом», розповіла про проблеми дітей-аутистів в нашому місті.

Текст: Віра Кузнєцова · 17 серпня 2015

Ситуація з сестрою Наталії Водянової сколихнула інтернет хвилею обурення. Нагадаємо, 11 серпня 27-річна Оксана, яка страждає на аутизм, під час прогулянки зайшла в літнє кафе Нижнього Новгорода, звідки співробітники закладу в грубій формі видворили дівчину, так як, на їхню думку, вона відлякує відвідувачів.

А як живеться людям з такою особливістю розвитку в Ярославлі? Про це ми розпитали Галину Омарова, керівника проекту «Соціальна інтеграція дітей з аутизмом», яка з проблемою дітей-аутистів знайома особисто, оскільки кілька років тому такий діагноз був поставлений її власній доньці.

«Батьки дітей-аутистів стикаються в Ярославлі з труднощами самого різного плану: це і неможливість отримати адекватну допомогу фахівців, і страх за майбутнє своєї дитини, оскільки в місті немає спеціальних навчальних закладів, в яких би могли вчитися діти-аутисти, і неприйняття суспільства, – розповідає Галина. – Я сама неодноразово стикалася з нерозумінням і неприйняттям моєї дочки, хоча вона дуже рідкісний варіант аутиста – мила, спокійна, доброзичлива дівчинка, не схильна до руйнівної поведінки. Але, наприклад, на майданчику підходить до неї хлопчик і намагається познайомитися. Я йому: «Вона не може говорити, але все розуміє». Хлопчик, посміхаючись, пропонує їй залізти на гору, але тут підлітає його мама, вистачає хлопчика за руку і тягне з парку. І таких ситуацій дуже і дуже багато, і чим старше стає дитина, тим помітніше його дивність, несхожість, незграбність – і тим частіше в спину летять косі погляди, що засуджує шепіт «понарожают», (так-так, саме так!), І знущальний сміх інших дітей, і попопоради: «та« замовкніть »вже свою дитину». Словом, чого тільки немає …

Тим часом наші діти навчаються, вони вибірково обдаровані. Але комусь треба їх навчити всьому. З аутистами повинні працювати і лікарі, і педагоги-дефектологи, а в Ярославлі багато батьків бояться куди-небудь піти зі своїми малюками, – ділиться турботами Галина Омарова. – Ми намагаємося у себе в центрі це робити, однак, щоб допомогти більшості хлопців, потрібно фінансувати подібні проекти ».

Галина Омарова краще за інших батьків виявилася підготовленою до проблем, пов’язаних з вихованням дитини-аутиста, адже за освітою вона лікар-психіатр. Вона зуміла допомогти не тільки своїй доньці, а й багатьом батькам в Ярославлі. Галина переконана, що суспільство інакше ставилося до аутистам, якби краще знало про це порушення розвитку.

У чому ж полягають проблеми такої дитини, а потім і дорослого? Чим обумовлено їх поведінку?

«Основні проблеми – це порушення соціального спілкування, – пояснює Галина Омарова. – Складнощі вербальної (словесної) і невербальної комунікації, а також переважання стереотипного, одноманітного поведінки. На жаль, в останні роки число дітей, які народжуються з таким порушенням, неухильно зростає. Мова вже йде про цілу групу порушень зі схожими проявами – розладах аутистичного спектру (РАС). У різних країнах називаються цифри 1 на 88 дітей з РАС, говорять про 1,5-2% школярів, у яких діагностуються подібні проблеми.

Звичайно, порушення соціального спілкування і проблеми з комунікаціями не можуть не приводити до маси складнощів в повсякденному житті таку дитину і виховує його сім’ї. У малюка часто відсутнє почуття небезпеки, він не розуміє, чому не можна грати з кактусом або ходити по проїжджій частині. Понад 70% дітей так і не починають користуватися словами, тому їм дуже складно зрозуміти, що від них хочуть дорослі, і ще складніше донести свої переживання до нас. При цьому треба розуміти, що тривога і неспокій, постійне очікування чогось поганого, нерозуміння навколишнього, різноманітні страхи супроводжують їх все життя і накладають відбиток на поведінку. Те, що дається нормальній дитині легко, не замислюючись – мова, гра, навчання, спілкування … для аутиста і його сім’ї – тернистий шлях, на якому більше перешкод, чим помічників.

Пронизливі крики, членоушкодження, непослух і відмова підкорятися вимозі, прагнення втекти і сховатися і т. П. – це далеко не повний перелік руйнівного поведінки аутиста, і левова частка цього переліку – це реакція на стрес і неможливість задовольнити свої потреби прямо зараз. Очікування взагалі дуже важко дається людині з аутизмом. Деякі автори пишуть, що необхідність почекати кілька хвилин завдає їм такі страждання, що це можна порівняти з фізичним болем. А тепер уявіть собі таку дитину в магазині … в громадському транспорті … в поїзді … в незнайомому місці … навіть в цирку. Часто навіть батьки не можуть передбачити, що і коли викличе неадекватну, з точки зору суспільства, реакцію, тому життя сім’ї перетворюється в прогулянку по мінному полю, а найчастіше сім’я просто замикається в межах квартири, двору, дачі. Багато сімей не можуть собі дозволити ходити в гості, спілкуватися з друзями, відвідувати масові свята. Похід з дитиною на дитячий майданчик перетворюється на тортури.

Я вважаю, добре, що історія з Оксаною Водянової набула такого широкого суспільного резонансу, – нам, батькам, які виховують не тільки аутистів, а й інших дітей з обмеженими можливостями здоров’я, дуже потрібне розуміння суспільства і доброзичливе ставлення до наших дітей, тоді стресу у нас і у них буде менше, а значить, і руйнівного поведінки теж ».