У чоловіка температура, ми застрягли в Китаї »
ЗМІСТ СТАТТІ:
Щоденник російської туристки, яка опинилася в країні, де спалахнув коронавірус.
Новини про коронавіруси який день не сходять з головних сторінок газет і сайтів. ЗМІ то заспокоюють, то лякають, то розповідають, як уберегтися від страшної хвороби, то роз’яснюють, чи можна заразитися через посилки c AliExpress. Тим часом туроператори настійно рекомендують відкласти поїздки в Китай. Зі зрозумілих причин багато російських туристи всерйоз думають відкласти відпочинок в Азії до кращих часів. Воно і зрозуміло, навіщо ризикувати?
Але що робити, якщо ти вже там, в Китаї? Що думати, якщо у тебе раптово піднялася температура? Куди бігти? Кого просити про допомогу?
У розпорядженні .ru виявився щоденник російської туристки, якої в екстреному порядку довелося знайти відповіді на ці питання. На прохання автора ми публікуємо його без вказівки імен.
З чого все почалося …
Наш довгоочікувану відпустку на Балі ми з чоловіком почали планувати ще восени. Однак з покупкою квитків схаменулися практично перед Новим роком. Всі бюджетні та комфортні рейси на той час вже були розкуплені або коштували астрономічних грошей. Тому ми вирішили самі «зібрати» свій маршрут до острова по частинах. Найвигідніше виходило летіти через Китай. Туди з пересадкою Гуанчжоу, назад в Гонконзі. А з Піднебесної до Денпасара на азіатському лоукостер за символічну суму.
До чого я все це розповідаю? Коли ми викупили квитки в 20 числах грудня, ніякої інформації про страшний вірус і в помині не було. Ми навіть пораділи, що останні пару днів відпустки проведемо в Гонконзі, ще й напередодні Китайського Нового року!
Перші тривожні дзвіночки
У ЗМІ стала з’являтися інформація про спалах пневмонії в Китаї. Але без будь-якої паніки. Мовляв, товариші туристи, у нас таке частенько буває, просто дотримуйтесь банальні правила гігієни і обзаведіться медичними масками при відвідуванні публічних місць.
Скажу чесно, я тоді пропустила це повз вуха. Знову роздули з мухи слона, як у нас це зазвичай люблять робити журналісти.
Пройшов тиждень
Увечері 5 січня ми вилітали з Москви в Гуанчжоу. Взагалі забули про те, що десь якийсь вірус. Тільки звернули увагу на те, що в аеропорту всім заміряють температуру. Загалом, нічого незвичайного … Через пару годин пересадки ми вже летіли на Балі.
Два тижні відпустки на океані пролетіли як один день. І чим ближче був наш виліт назад в Росію, тим сильніше мною почала опановувати якась тривога. Щоранку новини в моїй стрічці починалися з повідомлень про те, що від коронавируса вмирають люди, міста закривають на карантин, туроператори скасовують свої рейси в Азію. З кожного праски велася активна пропаганда того, що в даний момент відвідування Китаю вкрай небажано.
Я вирішила написати своїй подрузі, яка живе і працює в Шенчжень, щоб хоч якось дізнатися про ситуацію від першої особи. Вона заспокоїла мене і сказала про те, що все, що відбувається просто хайп, турбуватися не варто. Але про всяк випадок попопорадила запастися медичними масками. Причому на Балі. У Китаї на них ажіотаж, все розкуповують за пару хвилин.
Ранок 24 січня
Валізи майже зібрані. Через пару годин пора виїжджати на рейс. Раптово чоловік почав скаржитися на нездужання. Виміряли температуру – 38,3. Через півгодини вона піднялася до 39. І в той момент нас більше налякала НЕ раптова хвороба, а як нас з нею зустрінуть в Гонконзі. Новини та блоги рясніли про те, що в аеропорту всіх пасажирів з підозрою на інфекцію ізолюють в карантин. Це означало, якщо у тебе зафіксують температуру більше 37 гпорадусів, ти автоматично потрапляєш в групу ризику. Це тягне за собою примусову госпіталізацію і анулювання вильоту з країни.
Перед нами постало питання, що робити. Вирішуємо все-таки летіти. Залишатися на Балі значило для нас втратити великі гроші за неповернуті квитки і, звичайно, витратити ще більше на нові. Даю чоловікові 2 таблетки парацетамолу. Як на зло, в аптечці більше нічого не виявилося. Будемо сподіватися, що за час шляху нам вдасться збити жар і проскочити контроль з тепловізором.
23:30
Ми в Гонконзі. Позаду п’ять з половиною годин самого пекельного перельоту в нашому житті. Всю дорогу температура не падала нижче 39,5 гпорадуса.
Вже починаємо готуватися до гіршого. На підході до паспортного контролю я бачу співробітника аеропорту з цифровим термометром в руках. Він вибірково наводить його на людей, фіксуючи температуру.
Якимось дивом нам вдається проскочити повз. Стрімко проходимо митницю і забираємо багаж. Начебто пронесло. завіса.
Уже в таксі до готелю стає зрозуміло, що на ділі в місті все не так спокійно, як описала моя подруга. Водії одягнені в маски і рукавички. В машинах відкриті вікна, хоча на вулиці всього +12 гпорадусів і в салоні автомобіля реально холодно. Виявилося, що це лише мінімальні запобіжні заходи.
У готелі нас знову зустрічають з гпорадусником. Мабуть, це вже тпопорадиція. Перший раз за 10 годин температура чоловіка впала до 37 гпорадусів. Менеджер готелю робить якісь позначки у своїх паперах і з посмішкою простягає нам ключі від номера. Я готова плакати від порадості.
25 січня
Вранці наступного дня ми мали десятигодинний переліт до Москви. Стан чоловіка продовжувала погіршуватися. Ми вирішили викликати швидку, бо лікування своїми силами не приносило зовсім нічого. Але це виявилося не так уже й просто. Ми заявили про необхідність медичної допомоги, але наша страхова давала зворотний зв’язок близько двох годин … В результаті нам повідомили, що у зв’язку з Китайським Новим роком до нас не зможе виїхати жоден лікар, а 99% клінік просто закриті. Єдиним можливим варіантом було самотужки дістатися до державної лікарні, яка одна у всьому місті приймала пацієнтів в цю ніч. Важко уявити собі таку ситуацію в Росії, погодьтеся.
У лікарні нас чекав справжній фільм жахів. Величезна кількість людей, більшість чекало своєї черги у важкому стані. Гучний і надривний кашель лунав з кожного кута невеликої кімнати приймального покою.
Через годину очікування нас запросили на первинний огляд. Лікарі були одягнені в костюми, як з хімічної лабораторії. Відчуття, що опинився в Чорнобилі, не менше. Вимірюють тиск і температуру. Через пару хвилин чоловікові вже поставили діагноз – Fever (з англ. «Лихоманка», «жар». – прим. ред.) І проводили в карантин. Це було маленьке ізольоване скляною перегородкою приміщення, куди відправляли людей з підозрами на вірусну інфекцію. У них могла бути як звичайна ГРВІ, так і коронавірус, а може, просто підскочила температура. З цим лікарям потрібно було розібратися далі.
Чоловік просидів в карантині майже 2 години з температурою 40. Весь цей час в лікарню продовжували надходити пацієнти приблизно зі схожими симптомами. В основному це були люди похилого віку. Скажу чесно, що в цей момент мені стало дуже страшно від того, що поруч зі мною сиділа жінка, яка кашляла з кров’ю в пакет, а по телевізору показували новини з епіцентру епідемії в Ухані.
Через 3 години нас прийняв лікар. Поставив початкову стадію пневмонії. Це неприємно, але не настільки серйозно. Головне – почати пити антибіотики. Відразу запитуємо доктора про можливий коронавірус. Він поспішив нас заспокоїти і показав знімок грудної клітини. Лікар пояснив, що вірус має абсолютно іншу форму, через це і пішла його назва «корона».
Незважаючи на те що небезпечна хвороба нас минула, доктор настійно рекомендував перенести майбутній виліт до Росії. Не тільки через загрозу ускладнення, а зокрема, тому, що нас просто не випустять з країни, якщо зафіксують підвищену температуру у пасажира. А це значить знову карантин, лікарні тощо.
Виходить, що ми залишаємося тут ще на невизначений термін. Попорадувало те, що наша авіакомпанія з порадістю пішла нам назустріч і абсолютно безкоштовно перенесла дати вильоту. Нам повідомили, що такою послугою зараз можуть скористатися всі пасажири, які перебувають або планують поїздку в Китай.