Подорож до Німеччини на конференцію; Українікум
Вкотре повертаюся з Німеччини. Моє знайомство з нею розпочалося ще в студентські роки завдяки екскурсії з Праги до Німеччини. Зараз я там буваю оскільки моя професія викладача німецької мови та час від часу мені випадає "щасливий квиток" а простіше кажучи відрядження. На цей раз мені пощастило отримати грант на конференцію «Українікум» з невеликою стипендією та запрошення подруги зупинитися у неї.
Їдучи, думаю: виявляється, є країни і люди, яким цікава Україна і які сприяють її популяризації. Так в університетах США, Канади, Франції, Великобританії, Польщі, у Відні, Мюнхенському Вільному Українському університеті україністика відома, і вже багато років.
На півночі Німеччини у федеральній землі Мекленбург – Передня Померанія, знаходиться місто Грайфсвальд, де розташований один з найстаріших в Німеччині університетів. У 1996-му році, за 10 років до його 550-річчя зусиллями німецьких і російських вчених тут була створена єдина в країні кафедра українознавства. А в червні 2000-го року вони ж почали проведення щорічної наукової конференції «Українікум» з вивчення української історії, літературознавства та суспільного життя.
Заручившись фінансовою підтримкою фонду ім. Альфреда Круппа, організатори змогли запрошувати відомих людей з різних країн і надавати стипендії деяким учасникам. Більшість з них – німецькі молоді вчені та студенти, особливо ті, що вивчають слов’янські мови і культуру, а також історики і політологи, які спеціалізуються на Східній Європі. А гості з України створюють сприятливе середовище для спілкування, як носії мови і культури. До останнього належала і я. Ось що я дізналася про «Українікум», збираючись в далеку подорож.
Грайфсвальд виявився невеликим університетським містечком (трохи більше 50 тис. Жителів), розташованим на березі затоки між двома островами, тому можна уявити, яка краса мене чекала. Ще здалеку вимальовуються готичні собори, що надають йому казковий вигляд. Чистенькі вулиці, добре відреставровані старовинні будиночки. Місто знаходиться на території колишньої Східної Німеччини.
Колись він був занедбаним, а зараз багато засобів на його догляд йде з «податку солідарності» (5.5% від податку на прибуток), який платять німці для відновлення східних земель. Готична церква Св. Марії (1250 г.), прибудована до неї капличка Св. Анни, символ міста – собор Св. Миколи з 100-метровою вежею, весь ансамбль Ринкової площі з ратушею, аптекою, дерев’яне різьблення і фрески, що прикрашають пам’ятники старовини, науково-дослідні колекції університету, які створювалися поколіннями – все це могло загинути в гирлі світової війни. Але в історії міста поруч з відомим художником-романтиком Каспаром Давидом Фрідріхом, нобелівським лауреатом фізиком Йоганнесом Штарком, відомим письменником Гансом Фаллада залишаться імена військового коменданта міста Рудольфа Петерсгагена і ректора університету професора Карла Енгеля, які зробили все, щоб місто уникнув боїв, пожеж і мародерства.
До речі, полковник вермахту Р. Петерсгаген, який воював під Харковом і був поранений під Сталінгпорадом, написав автобіографічну книгу (переклад на російську, «Бунтівна совість»).
Мені вже доводилося бувати в університетських містечках Гейдельберг, Тюбінген, Ерлянген, а ось тепер Грайфсвальд. Кожен з них має свою родзинку, але, мабуть, є і спільне – відчуття присутності молоді, налаштованої на пізнання світу, творчість, цікаве життя, і старшого покоління – педагогів, які намагаються допомогти йому в цьому.
І 14-й «Greifswalder Ukrainicum» в серпні 2009-го року. цілком відповідав цьому духу. Участь в роботі конференції взяли близько 100 представників з Німеччини, України, Австрії, Польщі, Угорщини, Великобританії, США, Росії, Чехії та Італії. Це люди, які пов’язані з нашою країною корінням, науковою роботою, подорожами, знайомствами і просто цікавістю. Мовах семінарів були німецька, англійська та українська, і кожен міг вибрати цікаве для себе і зрозуміле. Цього року обговорювалися теми формування нації та її незалежності, історії та культури, створення сучасної України, літератури українського модернізму 1920-х років.
На самому початку знайомства з північчю Німеччини нас повезли в архітектурний музей Гросс-Пораден. Це реконструкція слов’янського села, яке тут колись існувало, нагадує Пирогово під Києвом або львівський Шевченко Гай. Навіть будиночки схожі, – слов’янська культура! Тут працюють люди, які імітують життя поселення в стародавні часи. За мінімальну зарплату (1 євро в годину) вони ведуть натуральне господарство і демонструють старовинні ремесла – виготовляють борошно, печуть хліб, прядуть і забарвлюють нитки, роблять речі домашнього вжитку, посуд.
Тпопорадиційно паралельно з вивченням мови і семінарами пропонується цікава культурна програма: екскурсії, перегляд українських фільмів, спілкування з відомими діячами нашої культури. У різні роки на конференцію запрошували представників сучасної української літератури Оксану Забужко, Сергія Жадана, Наталку Сняданко, Ірену Карпу, Юрка Прохаська, Любка Дереша. А нам пощастило спілкуватися з Андрієм Курковим – українським письменником, єдиним з постпорадянського простору, чиї книжки потрапили в топ-десятку європейських бестселерів.
Додав українського колориту і виступ фронт-мена відомого рок-гурту «Плач Єремії» Тараса Чубая. І вишивка, яку несподівано мені до пари одягнув в День Незалежності німецький професор, шанувальник України. Неформальне спілкування представників різних країн у вільний час, коли, наприклад, наші дають майстер-клас з ліплення вареників і приготування борщу, може навіть стати щасливим поворотом долі: в минулому році українська дівчина і німецький хлопець зустріли тут один одного, одружилися і після року в Німеччини повертаються в Україну, знайшовши тут роботу. А як цікаво було інтернаціональної компанією піти формально «на пиво», а фактично в неофіційній обстановці обговорювати з викладачами проблеми української мови і популяризації України за кордоном. А театральні етюди на нашій мові у виконанні німецьких учасників! Але по-справжньому незабутнім став вечір в клубі старовинного університету, на якому веселе суспільство розучували і співали наші пісні.
Було у мене і трошки вільного часу. Повернулася з мандрів подруга, у якої я жила. Треба сказати, що її шлях до Грайфсвальда був непростим. Спочатку диплом ЛНУ за спеціальністю «Українська мова та література» знадобився їй на «посади» няні німецьких хлопчика і дівчинки.
Але, як бачу по своїх закордонних друзів, життя вдалині від Батьківщини теж має свої нюанси, і тут не можна сидіти і чекати кращих часів. Ось і шукає весь час наша освічена молодь по оголошеннях, в Інтернеті спосіб самореалізації, цікаві та перспективні контракти, та ще й намагається вдосконалювати свою освіту – так, як і ця дівчина, яка тепер є співробітником кафедри україністики Грайфсвальдського університету.
Під час мого перебування її вже майже дорослі вихованці приїхали з батьками відвідати свою колишню няню. Так що веселі прогулянки разом з ними по місту, велосипедна прогулянка і пікнік на березі Балтійського моря прикрасили моє перебування в Німеччині.
Закінчився "Українікум» іспитом з української мови з видачею сертифікатів. За час свого існування такі документи отримали вже кілька сотень слухачів, які наблизилися до розуміння нашої мови і культури. У маленькому містечку нас, учасників конференції, вже почали впізнавати.
У вуличному кафе, де ми зазвичай що-небудь «перехоплювали», до нас привітно зверталися, вставляючи в розмову почуті від нас же українські слова. Деякі скаржився на кризу, ціни і т.п. Кидалася в очі наочна агітація до майбутніх (тепер уже минулих) парламентських виборів: у машини з гучномовцем виступала кандидатка, зовсім не схожа на свою фотографію з плаката, на сходах картинної галереї шуміла купка дітей з червоними повітряними кулями – символікою однієї з партій. Зрештою, все як у всіх.
Добиралася додому вже не одна, а з новими подругами економ-класу шляхом: в Німеччині квитки на електричку для групи людей коштують значно дешевше, чим на одну людину. При цьому ще й квиток, куплений не у касира, а в автоматі, на 10% дешевше – отже пасажирів привчають економити, а це призводить до скорочення робочих місць.
За вікнами проносились пейзажі успішної країни, що знаходить можливість популяризувати і підтримувати українську культуру. Але в гостях добре, а вдома краще, і я з полегшенням зітхнула, коли на прикордонному перетині вже з сусідньою державою побачила милу серцю напис: Ласкаво просимо ДО УКРАЇНИ.