Новосибірськ в кіно 12 фільмів, де засвітився наше місто

ЗМІСТ СТАТТІ:

• «Різні долі» (1956 р)
• «Дев’ять днів одного року» (1962 р)
• «Все залишається людям» (1963 г.)
• «Непідсудний» (1969 р)
• «Довгі проводи» (1971)
• «Виліт літака затримується» (1974 г.)
• «Розіграш» (1977 р)
• «Олександр Пархоменко» (1942 р)
• «Довга дорога в короткий день» (1972 р)
• «Гарячий сніг» (1972 р)
• «Віра і Федір» (1974 г.)

В ігровому кіно про Новосибірську багато говорять, але на екрані він майже не видно. Їхати на зйомки в Сибір далеко і дорого, так що столиця регіону – на екрані місто-невидимка. Але виключення все-таки є.

Текст: Лариса Богомолова · 12 червня 2015

За тпопорадицією, що склалася у вітчизняному кіно, сценаристи відправляють героя фільму в Новосибірськ, щоб далеко від цивілізації він: а) вилікувався від любовних невдач, б) почав життя з чистого аркуша, в) здійснив подвиг в ім’я науки. А вже якщо герой приїхав з Новосибірська до столиці, то канючити «самі ми не місцеві» не стане, а доведе зчименим москвичам словом і ділом, чого варті сибіряки. Сам же місто в російські сценарії – це транзитний пункт, а частіше просто край світу, де цілий рік зима, а посеред тайги стоїть містечко для наукових забав на кшталт погоні за елементарними частинками. Отже, 7 фільмів, в яких згадується наше місто.

«Різні долі» (1956 р)

Популярна півстоліття назад мелодрама Леоніда Лукова про четвірку випускників однієї ленінгпорадської школи. Соня любить Стьопу, він закоханий в Таню, а вона виходить заміж за Федю. Стьопа (Георгій Юматов) їде на поїзді Ленінгпорад – Новосибірськ, щоб скоріше почати самостійне життя.

У Новосибірську Степан працює сталеваром на металургійному комбінаті. Через деякий час в тому ж напрямку рухається вірна Соня.

Дізналися? Так-так, це Михайло Державін. Його роль – Костя, студент на зборах. Але прізвища будушего відомого актора навіть немає в титрах.

«Дев’ять днів одного року» (1962 р)

Драма Михайла Ромма про фізиків-ядерників, один із знакових фільмів 60-х. Фізики з пташиними прізвищами Гусєв і Куликов (Олексій Баталов і Інокентій Смоктуновський) одержимі наукою і люблять одну ту ж жінку Лелю, теж фізика (Леля – домашнє ім’я коханої дружини режисера Олени Кузьміної). Леля любить обох, але виходить заміж за Гусєва. Вони їдуть в новосибірський Академмістечко. Експериментатор Гусєв продовжує пошуки, розпочаті його вчителем, який отримав смертельну дозу опромінення. Теоретик Куликов допомагає Гусєву з розрахунками. Черговий експеримент проходить успішно, але Гусєв отримує велику дозу опромінення. Куликов продовжує його роботу.

Згідно з легендою, цей кадр знімали в новосибірському Академмістечку. Насправді Гусєв йде уздовж стіни свіжозбудовану павільйону «Мосфільму».

«Все залишається людям» (1963 г.)

У мелодрамі Георгія Натансона знімався весь колір чоловічої половини ленінгпорадських театрів, а Москву представляли красуні Еліна Бистрицька та Софія Пилявська. Академік і депутат Верховної Попоради Дронов (Микола Черкасов) працює в Новосибірську над створенням суперсучасного двигуна. У нього дуже хворе серце, він знає, що приречений, але стоїчно продовжує працювати. Його колега Морозов (Ігор Горбачов), махровий кар’єрист, своїми підкилимні іграми начебто бажає наблизити кінець академіка, не думаючи про технічний прогрес. У Дронова є родич – священик (Андрій Попов), з яким академік сперечається про ціну прогресу, про право сильних і силі правих.

У фільмах 60-х люди в білих халатах – це або лікарі, або фізики-ядерники.

«Непідсудний» (1969 р)

Герої фільму зустрілися на борту літака, який летить з Новосибірська в Москву: командир екіпажу (Олег Стриженов), негідник (Леонід Куравльов), який його колись звів наклеп, улюблена жінка (Людмила Максакова), що пішла до негідникові, і підліток, який опинився сином командира. Зрозуміло, що зустріч героїв могла відбутися в будь-яку льотну погоду, але літак летить з Новосибірська – міста вічної зими, тому на екрані аеропорт в снігу і морозної серпанку, пасажири одягнені в добротні дублянки, а стюардеса Світлана Світлична і в зимовій формі виглядає, як жива реклама Аерофлоту. Режисери цього фільму Валерій Усков і Володимир Краснопольський незабаром переключилися на створення телесеріалів. Першими були «Тіні зникають опівдні» (1970-1971 рр.), І продовжують знімати серіали досі для каналу «Росія 1».

«Довгі проводи» (1971)

Камерна драма Кіри Муратової про відносини дуже самотньою мами і дорослішає сина. Син рветься поїхати до батька, який живе в Новосибірську, а мама страждає. Зараз важко зрозуміти чому, але картина стала предметом спеціального рішення ЦК компартії України, був знятий з посади директор Одеської кіностудії, а Муратову з режисерів перевели в студійні бібліотекарі та багато років не давали знімати кіно.

«Виліт літака затримується» (1974 г.)

Мелодрама режисера Леоніда Марягіна за п’єсою Віри Панової «Скільки років, скільки зим!». Герої Тетяни Лаврової та Володимира Заманського полюбили один одного в кінці війни, потім розлучилися і зустрілися двадцять років по тому в московському аеропорту, закритому через сильний туман. Він летить до Ленінгпорада, вона з двома дочками і мамою – до чоловіка в Новосибірськ. Маму грає там сама Олена Кузьміна, в честь якої назвали героїню Лаврової в «Дев’яти днях одного року». Молодша дочка (Євгенія Симонова) розповідає хлопцеві, з яким познайомилася в аеропорту: «Ми летимо до нашого тата. У нас тато чудовий, втілення витонченого розуму і витонченої іронії, я його обожнюю! Він в Новосибірську, в Академмістечку, ви, напевно, чули. Він то там, то в Москві, а ми до нього літаємо, то мама, то я, то сестра, головним чином мама, звичайно; і в канікули, і просто так іноді, вічно хтось летить або прилітає, навіть його улюблений пиріг з капустою возимо йому з Москви по повітрю. Коли закінчу університет, теж поїду до Новосибірська працювати, чудово будемо існувати там з татом ». Якщо згадати тему даної збірки, краще про Новосибірську в кіно і не скажеш. До речі, Леонід Марягін в 1960-1962 роках працював режисером на щойно створеному «Новосібірсктелефільме».

«Розіграш» (1977 р)

Молодіжна драма, режисерський дебют Володимира Меньшова. У 9-му класі московської школи з’явився новий учень – Ігор Грушко (Дмитро Харатьян), який приїхав з Новосибірська. Він тримається, як і належить сибірякові, скромно, але незалежно, складає пісні, сколотив музичну групу, поставив на місце безпринципного кар’єриста Олега Комаровського (Андрій Гусєв).

Рідко, але траплялося, що Новосибірськ і околиці все-таки потрапляли в кадр. 5 фільмів, які знімали в нашому місті.

«Олександр Пархоменко» (1942 р)

Фільм Леоніда Лукова про учасника Громадянської війни. Пархоменко, колишній робітник з Луганська, був комдивом в буденновской 1-ї Кінної армії, воював на Україні з німцями, білими і загинув в бою з махновцями. Робота над картиною, розпочата в Києві за 4 місяці до війни, продовжилася в Ташкенті, куди була евакуйована Київська кіностудія. Для заключних епізодів потрібен був сніг (Пархоменко загинув 3 січня 1921 року), і на початку зими 1941/42 року знімальна група вирушила до Новосибірська. Останній бій знімали на підступах до Заельцовском парку, снігу там було так багато, що коні грузли по черево.

Виконавець головної ролі Олександр Хвиля знаком нам по фільму «Діамантова рука» – Хвиля грає метрдотеля ресторану «Плакуча верба» Бориса Савелійовича, який пропонує Миронову і Нікуліну «освіжитися». А картину Леоніда Лукова пам’ятають до сих пір завдяки епізоду c Фаїною Раневської: таперша зі здибленої зачіскою, димлячи цигаркою, виконує «жорстокий романс» під акомпанемент розбитого піаніно.

«Довга дорога в короткий день» (1972 р)

У 1967 році був опублікований роман українського письменника Натана Рибака про фізика-ядерника, і режисер кіностудії ім. О. Довженка Тимофій Левчук, який знімав до цього партизанські епопеї, вирішив зробити свої «Дев’ять днів одного року». Подружжя-фізиків, які з однаковим азартом рухають науку і з’ясовують відносини один з одним, грають у Левчука Тетяна Самойлова і Микола Олялін, причому героїня Тетяни Євгенівни опромінюється під час експерименту і вмирає.

Самойлова в 67-му році закінчила зніматися в «Анні Кареніній», і до прем’єри фільму встигла приїхати на кілька днів в новосибірський Академмістечко. Невелика знімальна група жила в готелі «Золота долина», а знаменита актриса, за розповідями персоналу, була самотня і сумна. У листопаді 1967 року «Анна Кареніна» вийшла на екрани, незабаром у Самойлової почалася депресія, а потім вийшла заміж і народила сина, так що робота над «Довгою дорогою …» відновилася тільки в 1971 році. Десант київської кіностудії в Академмістечку затримався майже на місяць. Наприклад, в кінці літа знімали зустріч Нового року, встановивши ялинку в зимовому саду Будинку вчених. Знімальними об’єктами стали також деякі приміщення Інституту ядерної фізики, один з котеджів «Золотий долини», берег Обского моря. У масових сценах знімалися співробітники ІЯФ, але готового фільму ніхто з них не бачив – картина республіканської кіностудії вийшла невеликим тиражем і пройшла в прокаті непоміченою.

До речі, у фільмі Михайла Ромма «Дев’ять днів одного року» (1962 р), всупереч сталому міфу, немає жодного кадру, знятого в нашому Академмістечку.

«Гарячий сніг» (1972 р)

Взимку 1971-1972 років на Шилівському полігоні під Новосибірськом знімали фільм за романом Юрія Бондарєва про те, як в грудні 1942 року наші війська під Сталінгпорадом протистояли німецьким танкам, які повинні були прорвати кільце оточення навколо армії фельдмаршала Паулюса. Режисер Георгій Єгиазаров, як і Бондарєв, який воював під Сталінгпорадом, вибрав наші краї в розрахунку на довгу снігову зиму. Сніг тієї зими, точно по Пушкіну, «випав тільки в грудні». Зима була лютою, знімальна техніка виходила з ладу, і весна – от не таланить, так не щастить – була ранньою. На початку березня знімальна група перебралася на військово-технічну базу «Мосфільму» в підмосковному Алабіно. Ця база була створена в 1966 році, коли Сергію Бондарчуку знадобилася майданчик для батальних сцен в «Війні і світі». Але група все-таки повернулася до Новосибірська – в червні, коли снігу не було і в помині. Актори парилися в кожухах, а на Шиловський полігон завезли тонни нафталіну – інший імітації снігу в ті часи ще не придумали

У фільмі «Гарячий сніг» брали участь війська і військова техніка Сибірського військового округу і жителі селища Чик. Єдину жіночу роль санінструктора Тані зіграла молода актриса театру «Глобус» Тамара Седельнікова. Вона знімалася в білому овчинному кожушку, доставленому з костюмерних «Мосфільму». Кожушок пошили для Анастасії Вертинською в військовому фільмі «Випадок з Полиніним», і він був практично новий, тому що героїня Вертинською, молода московська актриса, учасниця фронтової бригади, одягала його після концерту перед бійцями. У «Гарячий сніг» знімався новосибірец Юрій Назаров, на той час давно працює у великому кіно, а також «краснофакельци» Владлен Бірюков, Анатолій Ігнатко, Альберт Дорожкін, Михайло Стрільців, Павло Сиротін, Володимир Іванов.

«Віра і Федір» (1974 г.)

Влітку 1974 на Шилівському полігоні під стрекотіння кінокамери знову гуркотіли танки і гриміли вибухи – режисер «Новосібірсктелефільма» Віталій Гоннов знімав початкові епізоди ліричної короткометражки «Віра і Федір». Сержант-зв’язківець Федір, якого грав студент ГІТІСу Олександр Абдулов, відзначився під час військових навчань, отримав відпустку, поїхав до одного-дитбудинку в Новосибірськ і познайомився там з чудовою дівчиною Вірою. Картина відома тим, що Абдулов зіграв в ній свою першу головну кінороль!