Не сваріть дітей за поганий почерк

Щорічно тисячі батьків ведуть своїх чад до школи, з хвилюванням чекаючи від них успіхів. Практично всі ми намагаємося втілити в дітях свої бажання, шкільні провали і недоліки, вважаємо, що вони повинні вчитися краще, чим ми, все знати і вміти. Тому нерідко таке очікування супроводжується зайвим емоційним хвилюванням.

Іноді ми з болем сприймаємо те, що в якихось моментах навчання наші діти виглядають гірше, чим свого часу їхні батьки. А в дійсності ми були такими ж, просто підсвідомо обманюємо себе і не в змозі визнати, що самі зовсім не ідеальні.

Моя мама в школі писала красиво і без помилок (вона взагалі золота медалістка), я – значно гірше, а почерк мого сина, який вже відвідує другий клас, помітно красивіше чим мій в його віці.

Багато батьків, незважаючи на кілька незграбні, криві закарлючки, що іноді і не нагадують літери, сердяться і карають дітей, підвищують на них голос, а нерідко і б’ють. На свій подив, якщо вони були уважні до самих себе, то помічали, що при застосуванні таких «методів виховання» посилюються негативні емоції, і чим їх більше, тим гірше стає почерк дитини.

Шановна вчителька мого сина – Людмила Іванівна, пояснюючи на батьківських зборах, чому не можна сердитися на дітей за поганий почерк, запропонувала нам (батькам) написати пару рядків лівою рукою і упевнитися, що ми пишемо ще й гірше її маленьких учнів. Причина такої ситуації дуже проста – не відпрацьована відповідна звичка або динамічний стереотип писати цією рукою. (Див. Також статтю лівша чи правша)

Давайте подивимося на процес письма дещо глибше і спробуємо розібратися в можливих причинах некрасивого почерку наших дітей.

Письмова звичка є однією з тих, яка, виникаючи як-то раз, не зникає ніколи. До таких навичок ще відносяться катання на велосипеді і плавання. Звичайно, якщо пишемо виключно з клавіатури комп’ютера, то навик погіршується. Але після застосування незначних за часом і інтенсивності зусиль вона відновлюється.

Процес листи є психофізіологічних актом. Він визначається умовно-рефлекторної системою рухів, що складаються з свідомих і автоматичних (підсвідомих) компонентів. З точки зору «чистої науки» описувати процес формування такого навику буде недостатньо цікавим для читача. Спробуємо зробити це максимально коротко і в доступній формі.

Формування будь-якого досвіду пов’язано зі своєрідним малюванням в думках особистості відповідного образу. І поки в «голові» дитини не сформується відповідний моторний образ того, як буде виконано відповідний рух, правильне його виконання неможливе. У цьому плані цікава думка Н. А. Бернштейна: «При тренуванні будь-якого руху (в тому числі і письмовій звички) в першу чергу тренуються НЕ руки, а мозок».

Вчені визнають, що формування уявного образу руху викликає зміни в різних системах організму, призводить до стану необхідного для подальшого виконання дій соматичну, вегетативну і психічну сферу організму. Просте підтвердження цього ви можете отримати, якщо яскраво уявіть собі дії, пов’язані з певним нервово-психічним або емоційним навантаженням, колись переживали у вашому житті.

Наприклад, уявлення стрибка з парашутом, висоти, вільного падіння, які супроводжують його у людей, що мають незначний досвід стрибків, викличе певну тривогу, ситуативне збільшення частоти серцевих скорочень і т.д. Те ж саме виникає і при поданні процесу написання тільки в значно меншій мірі. У дитини цей образ ще не сформований і тому це викликає відповідні «збої», що негативно отражаеться на конфігурації букв, напрямку рядків, а також інших ознаках почерку.

Щоб добре писати, людина повинна:

– Подумки виділити звуки, складові слово, розподілити безперервний звуковий потік на окремі «фонеми», тобто на окремі звукові одиниці, з яких він складається;
– «Фонеми» перекодувати в зорово-рухові елементи процесу письма. Тобто уявити, як виглядає кожен звук (буква) в цілому;
– потім через головний мозок і інші органи центральної нервової системи дається відповідна команда – які рухи виконувати для написання. Рухи ці не звичайні, несхожі на рухи в розвинених мавп, пристосованих до лазіння по деревах і хапання їжі, а високоорганізванимі, з тонкими нюансами.

Що ж забезпечують ці команди? По-перше, організацію необхідної робочої пози дитини, по-друге, відповідну силу натиску маленьких пальчиків на ручку і ручки на папір, по-третє, достатня напруга м’язів плеча та передпліччя і деяких інших м’язів тіла, що відповідають за відповідну плавність і колоподібність рухів, їх ритмічний малюнок. Крім цього, забезпечуються руху, спрямовані на організацію нормального співвідношення між точністю, передбаченою прописами і індивідуальної варіативністю, дотримання координації рухів у всіх площинах (вертикальні, горизонтальні, проміжки між буквами, словами і рядками).

Крім іншого, процесом письма керують ті ділянки головного мозку, які відповідають за нормальну роботу кінестетичного, зорового і слухового аналізатора. Тому, можете уявити, наскільки важко дитячому організму, який ще не сформувався повністю, одночасно керувати всіма цими органами для якісного виконання згаданих завдань.

Індивідуальність розвитку всіх цих органів, нервових зв’язків між ними, навіть стан м’язової системи, а також неповторність вміння формувати цілі образи в уяві і рухати їх, безумовно, впливає на специфічність почерку кожної дитини.

Цим невеликим нарисом я демонструю тільки маленьку частину тих функцій і дій, які виконує людський організм, забезпечуючи найбільш адекватні рішення при побудові рухів листи.

Фахівці, які вивчають проблеми зв’язку між почерком і психофізіологічними особливостями людини, вважають, що кінцеве формування почерку, як і всього організму закінчується приблизно в 25 років. Одночасно і після цього можуть спостерігатися зміни ознак почерку, викликані хворобами, специфічними станами та іншими причинами, в нашому розумінні які і погіршують почерк.

Давно доведено, що храктер людини і його почерк – взаємопов’язані феномени і за почерком можна діагностувати як окремі риси характеру, так і його тип в цілому. Крім того, штучно змінюючи почерк, можна коригувати характер (графотерапія). У віці 6-7 років, коли вони починають вчитися писати в школі, характер ще не сформований. Окремі його риси знаходяться в початковому стані і відповідно впливають на почерк.

У маленьких школярів, які дещо не дисципліновані, надмірно рухливий, іноді агресивний і імпульсивний, почерк характеризується більшими, чим у інших дітей, буквами, їх елементи мають углоподобную форму, натиск і нахил непостійний, написання без лінійок для них майже неможливо, тому що рядки «повзуть» вгору або вниз. У інших – малопомітних в дитячому колективі, збентежених, певною мірою тривожних і плаксивих може проявлятися «тремтіння» в «стінках» букв, невеликий напір, який постійно змінюється, зменшений в порівнянні з іншими дітьми розмір букв. При написанні на НЕ разленееной папері цей розмір може зменшуватися до кінця рядка.

Коли ми сердимося на дітей, то викликаємо у них відповідні емоції, які у одного проходять у формі зустрічної агресії, а в іншого підвищується рівень ситуативної тривоги і т.п. Такі емоції видно за вегето-судинними проявами, наприклад, такими як почервоніння, збліднення, збільшення частоти серцевих скорочень і дихання, виникнення тремтіння.

Безумовно, таке порушення нормального балансу організму відбивається на самих некрасивих, як на наш батьківський погляд, ознаках почерку. Діти починають писати з ще більшим недотриманням лінії рядка, різними за розміром буквами з «танцюючим» ухилом. В кінці почерк стає жахливим, і ми з усією батьківською жорсткістю, сприймаючи це все за лінь, відсутність наполегливості, починаємо застосовувати більш жорстокі (вважайте – даремні в цій ситуації) методи виховання.

Найгірше, то, що діти, формування навичок у яких відбувається в таких умовах, як правило, так і не вчаться писати красиво. Але це півбіди. Ми саме так ламаємо індивідуальність, неправильно формуємо характер, що з часом може призвести до неможливості нормального творчого розвитку особистості з повноцінним залученням всіх внутрішніх сил дитини.

Окремо хочеться сказати про наступне. Нерідко у дітей-першокласників проявляється так зване «дзеркальне письмо». Коли така ознака фіксується у дорослої людини, то вона є тривожним симптомом, оскільки може свідчити про порушення в сигнальних системах, розпад просторово-рухових зв’язків, можливо органічне ураження тих частин головного мозку, що відповідають за роботу зорового аналізатора.

Одночасно у дітей така помилка повинна сприйматися досить спокійно, оскільки у них саме цей аналізатор, його зв’язку з іншими ділянками головного мозку і органами нервової системи ще недостатньо розвинені. Необхідно також пам’ятати, що «дзеркальне письмо» може спостерігатися у дорослих – лівшів, штучно перевченіх писати правою рукою.

З цієї ж причини деякі діти при написанні під диктовку можуть замінювати артикулярних близькі літери. Наприклад, «ж» на «ш», «з» на «ц», що пов’язано з поки недорозвиненим слуховим аналізатором.

У таких випадках в першу чергу, дорогі батьки, ви повинні лаяти себе. Як правило, у тих дітей, яким в дитинстві співають колискові, дають слухати музику, тренують співати самих, вчать вчити і розповідати вірші, слухові аналізатори працюють значно краще. Якщо ви разом з дитиною багато малювали, звертали її увагу на конфігурацію і дрібні деталі будівель, дерев, машин, обговорювали, що бачив малюк протягом дня і уві сні, то відповідно розвивали його зоровий аналізатор.

Коли ж з віком у дітей при навчанні та повсякденному житті розвиваються ті психологічні якості, які «роблять» особистість більш спокійною, стійкою і адаптивної до зовнішніх подразників – поступово і почерк вирівнюється, стають стабільними нахил і натиск, напрямок рядків і інші ознаки. У школі діти багато пишуть, що відповідно і сприяє формуванню письмових навичок. При цьому організм проходить через ряд проб і помилок, що дозволяє вибрати і створити свій індивідуальний стиль письма, що відрізняється від інших.
А поки все системи організму вашої дитини не працюватимуть якісно і центральна нервова система не буде забезпечувати взаємодію між ними, почерк буде формуватися. А на цьому етапі він не може бути ідеальним.

Підсумовуючи викладене, хочеться сказати, що кожна людина неповторна. Прояви такої індивідуальності є у всьому, починаючи від відбитків пальців, вушних раковин і розмаїття кольорів очей, з характером і, звичайно ж, почерком.

Негарний почерк – це не трагедія. Проводячи дослідження залежності між почерком і характером протягом майже 15 років, я звернув увагу, що зовні красивий, а особливо прикрашений почерк далеко не завжди належить інтелектуально розвиненою і продуманої особистості, хорошій людині в широкому сенсі цього слова. Однак, якщо ви зможете виховати Людину і здорову, активну, розумну, спокійну, з почуттям гумору і іншими позитивними якостями особистість, то його почерк буде досить рівним, нормального розміру і буде нормально читатися. Тому пропоную зосередитися не на покаранні, а на більш приємних і позитивно перспективних справах виховання. Кандидат психологічних наук А.В.Федін