ВСІ

Зробити по іншому або змінитися самій

Зробити по іншому або змінитися самій

У житті дуже часто виникають ситуації, які ставлять нас перед вибором. Іноді він дається зовсім не легко, залишаючи в пам’яті, а часом і в серці, незрозумілий осад, який турбує все життя, періодично нагадуючи про себе цим дивним словосполученням "зробити по іншому". І за все життя цих "зробити по іншому" збирається стільки, що в уяві можна намалювати зовсім іншу картину свого життя, і навіть зовсім іншого себе. І ці докучливі питання "А якби я тоді зробила по іншому" ?, незважаючи ні на що, їстимуть нас зсередини ще довго, а іноді і завжди.

Як і більшість людей, я – не виняток. І в моїй пам’яті є місце для "зробити по іншому". Я б не сказала, що це мене сильно мучить, або нестерпно з’їдає мене з середини. Я б не сказала, що мене дуже турбує, чи я шкодую. Воно просто є і іноді, час від часу, нагадує про себе.

І від цього нікуди не дінешся, що не викреслити, не зітреш. На жаль, наша пам’ять не має клавіші "видалити", а свідомість не має миттєвих налаштувань – скасувати завдання або перезавантажитися. Це все тільки з часом. Хоча з часом за деякі вчинки біль ще сильніше і замислюєшся як почати нове життя.

Ось вони мої "зробити по іншому". деякі серйозні і поважні, а деякі смішні і навіть безглузді.

Якби я народилася в серпні, а не в липні, коли мене ніхто не чекав, я була б іншою? Я б народилася тоді під іншим знаком зодіаку, а не під самим чуттєвим, романтичним і сентиментальним. Напевно, я б ніколи не писала віршів, не малювала, не писала цю статтю і в кінці-решт, не жила б в своєму маленькому світі, не такому схожому на світ інших людей. Я б була сильною і сміливою, як ніби лев, всі мої думки були б зайняті тільки кар’єрою. можливо.

А, якби в дитинстві я все-таки їла хліб? Тоді б зла вихователька дитячого саду – стара єврейка не закривала мене в групі, коли всі діти гралися на вулиці. І мама не розлютилася б і не перевела мене в інший садок, де я настільки здружилася з новими дітками, що батьки змушені були потім мене віддати вчитися з ними в одну школу.

Якби мама не вирішила мене віддати на навчання в 6 років, мене б взяли в іншу школу з поглибленим вивченням англійської мови, в який брали тільки семилеток. Але мама не хотіла чекати. Та й я здружилася з тими дітками з садка.

Якби я в дитинстві все розуміла, то, можливо б мама зробила по іншому і віддала мене в школу художньої гімнастики і я б досягла значних результатів. Але тоді мені, такій маленькій дівчинці, здавалося, що і тітка хоче забрати мене у мами, в моїй маленькій голівці ніяк не вкладалося, що я їм ідеально підходжу за параметрами і вони вже тоді бачили, що я буду стрункою дівчиною. Тепер я це розумію. Але якби тоді.

Якби я не піддалася на умовляння своїх однокласниць втекти зі школи танців, можливо я б закінчила її і дуже добре танцювала. Я про це тепер так мрію.

Якби мама не рвала мої зошити на дрібні шматочки за неправильно написані літери, у мене був би поганий почерк і я б тоді не писала в школі все стінгазети до пізньої ночі. А, можливо, справа не в цьому.

Якби в дитинстві хтось із дорослих помітив мій талант і бажання малювати, то, можливо б мене віддали в художню школу і я б малювала неперевершені картини. Я і так малювала красиво, що одного разу вчитель не повірив, що це моя робота і знизив мені оцінку. Осад в пам’яті залишився на все життя. І та кудлата собачка зі смішними вушками, яку я тоді намалювала.

А якби я не була старостою класу, моя фотографія не висіла на дошці пошани, якби я не ходила на ті нудні олімпіади, можливо моє життя було б цікавіше і веселішим. Як у моїх однокласниць, які малювали яскравою помадою губи і бігали з хлопцями на дискотеки і розповідали про їх перший поцілунок.

Можливо якби мене не поставили перед вибором, коли я подала документи на вступ одночасно на два факультети: філології та географічний. Можливо, я б не забрала в останній момент документи, подані на філологічний і моя мрія про журналістику збулася.

Якби я зробила по іншому і в сімнадцять років не розбила серце хлопця, який мене безмежно любив, тільки тому, що ці відносини заважають мені вчитися. Я ж така гарна дівчинка, відмінниця. А він втік зі школи, влаштувався на роботу і ні про яке вищу освіту і чути не хотів. Йому потрібні були гроші, адже він мріяв, що ми дуже скоро одружимося. Я була такою правильною, що аж нудить, а він таким поганим, що тепер викликає захоплення.

Зробити по іншому або змінитися самій

Якби не те безглузде смс-повідомлення, відправлене мною в день св. Валентина хлопцеві, з яким я вперше відкрила своє серце і безмежно любила. Чому? Я б тоді не мучилася довгі роки, не підпускаючи нікого близько до себе, не страждала, не плакала, не написала б десятків віршів. Можливо, все було б зовсім по іншому.

Якби одного разу осіннім днем, в день студентів, я не відповіла на дзвінок з незнайомого номера, я б і не знала, що почуття можливі на відстані. І ніколи не повірила, що це буде тривати так довго. А якби, він набрався сміливості і приїхав до мене ще тоді, можливо все було б інакше. Але це його "зробити по іншому".

Якби я не боялася любити. Якби я не була занадто вимогливою, прискіпливої. якби я не принижувала, не кидала, що не розбивала серця. Чи не відмовляла на численні пропозиції, я б уже давно вийшла заміж, а не в цьому році. Можливо. Але за кого? Як я могла вибрати одного з тих моїх прекрасних принців, які так трепетно ​​і чимно мене любили. Так сильно, стрімко, красиво, з болем, сльозами, і страхом. Я не мала права!

Якби я зробила по іншому і вибрала ще тоді, я б не познайомилася зі своїм чоловіком і сьогодні не була б його дружиною. Він, напевно, єдиний хто переборов страх переді мною і домагався своєї мрії, довго, важко, іноді вмираючи від безсилля і неможливості змінити ситуацію. Але він був поруч, єдиний, хвилювався, боявся, терпів мене таку егоїстичну, примхливу, зневажливу, іноді нестерпний. Він просто був поруч. завжди.

Але якби я все-таки тоді березневого ранку, коли за вікном плакало небо нестримним дощем, зробила по іншому і не прийняла його обручку. Що тоді? У мене не було б весілля моєї мрії, не було б того, що є зараз. Але найстрашніше – його б не було поруч!

Якби "зробити по іншому". Цього словосполучення ще так багато, що вже стрімко важко згадувати. Їх ще так багато буде. І тепер я точно знаю, що тільки переді мною постане питання вибору, нове "зробити по іншому" безстрашно і нахабно буде осідати в моїй пам’яті.

Я не хочу вибирати, я не хочу ставити собі питання "який би був моє життя, якою була б я, якби зробила по іншому.". Я відпускаю всі свої "зробити по іншому". на волю! Я така, како повинна бути, який створила себе сама. Інший бути я б просто не змогла. А що б хотіли ви зробити по іншому?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code