Війна і мир Сергія Бондарчука факти про зйомки

ЗМІСТ СТАТТІ:

• Режисер і виконавець головної ролі в одній обличчі
• Сервіз за держзамовленням
• Власний кавалерійський полк
• Масовка, що потрапила в Книгу рекордів Гіннесса
• Новаторські операторські прийоми
• Консультант з етикету – кохана Колчака
• Перший порадянський «Оскар» за ігровий фільм
• багатомільйонний бюджет
• Бородіно надихнуло хоббітів
• Принцеса, чарівниця, Попелюшка …

50 років тому на екрани вийшла перша частина кіноепопеї за романом Толстого. Фільм Сергія Бондарчука став наймасштабнішим проектом в історії порадянського кіно. Величезний бюджет, масовка, занесена в Книгу рекордів Гіннесса, премія «Оскар» … Планка деяких досягнень досі не подолана, і вони мали значний вплив на світовий кінематограф.

Текст: Катерина Салтикова, Сергій Амроян · 12 травня 2016 ·

Фільм створювався як наш відповідь Голівуду на що вийшла в 1956 році екранізацію «Війни і миру» з Одрі Хепберн у головній ролі і був покликаний показати світові всю міць порадянського кінематографа. Використання вітчизняної техніки і матеріалів стало справою принципу.

У той час в світі з’явилося широкоформатне кіно, воно відрізнялося яскравим зображенням високого дозволу. Технологія в нашій країні тільки почала розвиватися, і якість плівки залишало бажати кращого. Про складнощі роботи над картиною згадує оператор-постановник Анатолій Петрицький.

– Було багато браку. Наприклад, не пробита перфорація з одного боку. Або напис «Шосткинський хімзавод», яку повинні були друкувати з краю плівки, раптом виявлялася в центрі, на лобі актора. Через це багато перезнімали. Крім того, через слабку чутливості плівки знімальний майданчик доводилося додатково висвітлювати. Для цього використовували військові прожектори, а вони сильно нагрівали повітря. Освітлювачі непритомніли, а режисер Сергій Бондарчук після кожного дубля відсапувався в кисневій палатці.

Зате у вітчизняній плівки існував очевидний плюс: її можна було витрачати в необмежених кількостях.

Режисер і виконавець головної ролі в одній обличчі

На роль П’єра Безухова режисер, що не відшукавши відповідної кандидатури серед артистів, покликав у фільм олімпійського чемпіона з важкої атлетики Юрія Власова. Але той відмовився. І Бондарчук вирішив грати Безухова сам, закривши очі на різницю у віці: йому на момент зйомок було вже за 40, П’єру на початку роману – 20. Щоб зіграти відзначався великою комплекцією героя, режисерові довелося набрати близько 10 кілограмів.

– Поєднувати роботу режисера і актора йому виявилося важко, – вважає Петрицький. – Напевно, сумнівався, бо іноді, відігравши сцену, звертався до мене з питанням: «Ну як?»

Сервіз за держзамовленням

Зйомки підтримувала держава. Для пошиття костюмів залучили Міністерство легкої промисловості. Творці фільму отримали доступ до колекцій 58 музеїв. Над невдалим працювало понад 40 підприємств. Наприклад, на Ломоносовському фарфоровому заводі за малюнками XVIII століття виготовили великий обідній сервіз.

Власний кавалерійський полк

Для батальних сцен знадобилося велика кількість вершників. Міністерство оборони запропонувало надати солдат, але з кіньми виникли проблеми – в середині 1950-х кавалерію як рід військ скасували. Для фільму по всій країні збиралися коні і військові, які вміли на них їздити. До постановки трюків підключилися артисти цирку – знаменита династія Кантемирових.

– Спочатку солдати об’їжджали коней в сучасній формі, – розповідає Петрицький. – Потім їм видали історичну. І тут коні її злякалися: шарахнулись і побігли в різні боки. Минув час, щоб вони до неї звикли.

В ході зйомок було сформовано 11-й окремий кінематографічний кавалерійський полк, який потім знявся в багатьох фільмах. Там проходили службу деякі актори, наприклад, Андрій Ростоцький і Сергій Жигунов. У 2002 році полк припинив існування.

Масовка, що потрапила в Книгу рекордів Гіннесса

У романі Толстого понад 550 дійових осіб, 468 так чи інакше названі. У фільмі понад 300 тільки озвучених персонажів. А Бородінська битва, яка займає близько півгодини екранного часу, стала наймасштабнішою батального сценою в світовому кіно. У ній знімалася масовка з 120 тисяч чоловік – рекорд, занесений в Книгу Гіннесса. Масштаби піротехнічної роботи теж вражають: використано 23 тонни вибухівки, 40 тис. Літрів гасу, 15 тис. Ручних димових гранат, 2 тис. Шашок, 1,5 тис. Снарядів. При цьому за час роботи не відбулося жодного нещасного випадку!

Новаторські операторські прийоми

У сцені Бородіна використаний цікавий хід: камера ніби летів над полем бою. Щоб зняти ці кадри, знадобилася незвичайна конструкція. Була побудована 15-метрова вишка, до неї прикріплено два троса довжиною 120 метрів, простягнуті над полем битви, і по ним на візку спускалася у вільному ширянні камера. Складалося враження, що ми бачимо бій «очима» гарматного ядра.

Цікавий прийом використовували і в сцені першого балу Наташі Ростової. Щоб плавно рухатися серед вальсуючих пар, оператор … встав на ролики.

– У мене в той час син займався на Ленінських горах в секції зі стрибків на лижах, і спортсмени влітку тренувалися на таких роликових ковзанах, вони і підказали мені цю ідею, – посміхається Анатолій Петрицький.

Консультант з етикету – кохана Колчака

З питань етикету XIX століття творців фільму консультувала Анна Кніпер-Тимирева, кохана Олександра Колчака (у фільмі «Адмірал» її зіграла Єлизавета Боярська). На момент зйомок їй виповнилося 69, за плечима роки таборів. Після реабілітації вона повернулася в Москву і знімалася в масовці і епізодичних ролях на «Мосфільмі». Зіграла і в «Війні і світі» – даму з лорнетом на балу.

Перший порадянський «Оскар» за ігровий фільм

«Війна і мир» приніс нашому кіно першу премію «Оскар» в категорії «Кращий фільм іноземною мовою». До цього ми отримували золоту статуетку лише одного разу: в 1942 році стрічка «Розгром німецьких військ під Москвою» була відзначена як кращий документальний фільм. До речі, в селі Білозерка, на батьківщині Бондарчука, розповідають, що «Оскар» йому ще в дитинстві наворожила циганка, напророкувавши: «Будеш знаменитим, багатим і щасливим. Люди з-за океану подарують тобі золотого бога з мечем ».

– Звичайно, ми були вдоволені цією нагородою, – каже Петрицький. – Довгий час вона стояла на «Мосфільмі» в кабінеті генерального директора, а коли на цю посаду прийшов Карен Шахназаров, він віддав статуетку Ірині Скобцевій (вдова Сергія Бондарчука. – Прим. «Антени»). Зараз вона зберігається в її родині.

багатомільйонний бюджет

«Війна і мир» стала одним з найбільш високобюджетних фільмів в історії кіно. Правда, дані про нього сильно різняться: в різних джерелах називаються цифри від 8 млн до 60 млн рублів. Касові збори теж значні: в цілому чотири серії тільки в порадянському прокаті зібрали близько 58 млн.

Бородіно надихнуло хоббітів

Прославившись на Заході завдяки «Оскару», фільм Бондарчука справив великий вплив на світовий кінематограф. За Бородіну досі вчаться знімати батальні сцени всіх часів і народів і навіть, як з’ясувалося, казкових.

– Можна з упевненістю сказати, що будь-яка батальна сцена в кіно в тій чи іншій мірі знята під впливом Бородінської битви, – коментує кінознавець Кирило Разлогов. – Завдяки «Оскару», який отримала «Війна і мир», її добре знають на Заході. Американці давно заздрять батальних сцен Бондарчука. Один великий американський промисловець мені зізнався: заздрість викликана тим, що в розпорядженні Бондарчука була вся порадянська армія, в той час як Голлівуд змушений наймати за гроші 200 статистів і змушувати їх 25 разів бігати навколо одного і того ж стовпа. Крім того, у нього був дар знімати батальні сцени. Коли в кадрі перебувало два героя і потрібно було якось вибудовувати між ними відносини, це не завжди виходило. Але в масових сценах він був великим майстром.

Деякі зарубіжні режисери прямо говорять, що під час зйомок батальних сцен орієнтувалися на «Війну і мир». Наприклад, в цьому зізнався творець трилогії «Володар кілець» Пітер Джексон перед виходом на екран заключній частині приквела кіносаги «Хоббіт: Битва п’яти воїнств». Більшу частину фільму займає побоїще за участю хоббітів, гномів, ельфів, людей і орків, яке повинно вирішити долю походу гномів за скарбами.

– Перед зйомками ми подивилися «Війну і мир», – розповів в інтерв’ю Джексон. – Чи спостерігали за дивною роботою світла: навколо гармат з’являються хмари пилу, крізь них пробивається сонячне світло і утворює на землі тіні. У деяких планах ми використовували прийоми освітлення з цього фільму.

– До мене зверталися з Нової Зеландії, з цієї кіногрупи, – підтвердив Анатолій Петрицький. – Запитували про подробиці зйомок, наприклад, скільки народу у нас знімалося. Я відправив їм на допомогу опубліковані матеріали про зйомки «Війни і миру».

У картині Бондарчука використані цікаві операторські прийоми, які потім були повторені. Наприклад, великі плани (особи солдатів під час бою), суб’єктивна камера (коли «Кінооко» належить певному герою, причому не тільки людині, але і предмету, наприклад, до гарматного ядра), зйомка з нижнього ракурсу (так знятий під час битви капітан Тушин , і це надає його фігурі богатирські риси), рапід і стоп-кадр (в уповільненому русі в танці рука Наташі Ростової лягає на плече Андрія Болконського). Крім того, деякі сцени зняті довгим планом, наприклад, панорама Бородінської битви.

– Сцена була розрахована на зйомку повної касетою – 300 метрів, 10 хвилин, – розповідає Анатолій Петрицький. – Ми зняли таким чином чотири дубля.

Довгі плани потім неодноразово використовувалися в кіно, починаючи від фільмів Тарковського (наприклад, в «Ностальгії» герой Олега Янковського несе свічку по дну басейну) до «гравітації» (вихід у відкритий космос). Але рекорд поставив режисер Олександр Сокуров: весь його 87-хвилинний «Російський ковчег» знятий одним кадром – під час переміщення камери по Зимового палацу.

Принцеса, чарівниця, Попелюшка …

Всього за романом Толстого вийшло 11 фільмів. Першою звуковою екранізацією стала картина 1956 року народження, в якому Наташу зіграла Одрі Хепберн, вже прославилася завдяки ролі королівської особи в «Римських канікулах». Незважаючи на престижні нагороди і номінації, стрічка не мала успіху на Заході, зате стала популярною в СРСР і спровокувала появу нашої версії з дебютувала в кіно балериною Людмилою Савельєвої. У 2007 році вийшов серіал спільного виробництва Росії, Франції, Німеччини, Італії та Польщі, де Наташу зіграла Клемансо Поезі – чарівниця Флер Делякур з «Гаррі Поттера», а з російських акторів знялися Дмитро Ісаєв (Микола Ростов), Володимир Ільїн (Кутузов) та Ігор Костолевський (Олександр I). На початку цього року побачив світ новий проект виробництва BBC, завдяки якому в книжкових магазинах Британії виник підвищений інтерес до роману Толстого. Наташу в серіалі зіграла Лілі Джеймс – зірка «Абатства Даунтон» і «Попелюшки». «Антена» порівняла виконавців головних ролей цих екранізацій.