Тетяна Навка Не чекайте відповідного дня, вставайте і робіть
Олімпійська чемпіонка знає, як домогтися успіху. Своїми секретами вона ділиться з підопічними в програмі «Льодовиковий період. Діти »і з читачами« Антени ».
Текст: Алеся Гордієнко • 3 квітня 2019
Найважливіше в житті – знайти свій шлях і займатися саме тим, що приносить тобі задоволення. У мене це вийшло, я завжди знала, ким хочу стати, і впевнено йшла до своєї мети. Мені дуже приємно бачити такий же азарт і блиск в очах в учасників проекту «Льодовиковий період. Діти ». Я з порадістю ділюся з ними не тільки особистим досвідом, а й знаннями, отриманими від всіх тренерів, які так чи інакше брали участь у моєму становленні як фігуристки. Тренерська професія шалено складна, відповідальна і вимагає від тебе стовідсоткової віддачі. Зараз почався другий сезон «льодовикового», зйомки триватимуть десь півтора-два місяці, і весь цей час ми практично по 20 годин на добу будемо вигадувати хлопцям номера, підбирати музику, репетирувати і обговорювати проект. Моя сім’я теж залучена в процес. Наприклад, музичний супровід до номерів мені допомагають вибирати все, починаючи від чоловіка і закінчуючи старшою донькою Олександрою (дівчині 18 років. – Прим. «Антени»). Так що у мене дійсно велика група підтримки!
Оточуйте себе однодумцями. Це дуже допомагає. Крім підтримки рідних багато що залежить і від компанії, в яку потрапляєш, в тому числі і твоє майбутнє. Навколо мене завжди були спортсмени, у яких головним завданням було стати кращим у своїй справі. Вони не пропалювали життя, а віддавали себе спорту без залишку. Ніхто з друзів не відвідував дискотеки і непотрібні тусовки. І справа тут не стільки в нестачі часу і втоми, скільки у відсутності інтересу до скороминущим розваг. Повірте, вечірки ніколи від вас не втечуть, а от шанс поборотися за олімпійське золото випадає всього кілька разів у житті.
Ніколи не чекайте відповідного дня, настрою, вставайте і робіть. Мій шлях теж не був легким. Все дитинство я вставала о п’ятій ранку і їздила через все місто на тренування. Були і сльози, і біль, і розчарування. Але все перекривався бажанням стати чемпіонкою. Запопоради своєї мрії, як і учасники проекту «Льодовиковий період. Діти », я наполегливо працювала і навіть після важкого трудового дня щоранку піднімалася з ліжка, щоб піти на нову тренування. Я знала, що кожен новий день хоча б на півкроку наближає мене до досягнення мети.
Люди повинні розуміти, що, як і в будь-який інший професії, в спорті теж треба чимось жертвувати. Без каторжної праці складно буде злетіти високо. Моя молодша дочка (Надії 4,5 року. – Прим. «Антени») нещодавно почала кататися на ковзанах, і я, озираючись назад, з жахом думаю, який непростий шлях їй належить, щоб домогтися того, чого домоглися наставники проекту. Серце кров’ю обливається від цих думок. Але, з іншого боку, спорт, звичайно, виховує в людині стрижень, робить його самостійною і цілеспрямованою особистістю. З такими якостями можна сміливо йти по життю.