ВСІ

Російські зірки 90-х кліпи, фото

ЗМІСТ СТАТТІ:

Російські зірки 90-х кліпи, фото

Одна з прикмет новорічних свят – ностальгія. Ми дивимося порадянські кінокомедії, готуємо знайомі з дитинства салати і слухаємо старі пісні. Постійні учасниці «Дискотеки 90-х» поділилися спогадами з читачами «Антени».

Текст: Олена Мільчановска · 25 грудня 2017 ·

Альона Апіна (головні хіти – «Ксюша», «Електричка», «Вузлики»)

– На костюми в лихі 90-е йшов всякий підручний матеріал – і все, що блищить, і все, що погано лежить. Були часи дефіциту. Потім з’явилися спекулянти і дружба з ними. Потім – комісійні магазини. Потім щось за кордоном діставали, коли відкрили завісу, і тільки після всього цього стали працювати з модельєрами. Початківець Ігор Чапурін давав якісь сукні на фотосесії. Ще у мене був унікальний модельєр, який мені робив концертні костюми, зшиті зі шкіри, – як-то розшивати по-особливому стразами і ланцюжками. Одне моє концертне плаття, зшите їм, висить в краєзнавчому музеї в Саратові, а другий концертний костюм – білий шкіряний з левами (Версаче відпочиває) – я віддала в музей Олександра Васильєва. За його словами, це один з експонатів, біля якого завжди збирається натовп.

Відносно косметики теж був дефіцит, але була чудова туш «Нева» ленінгпорадського виробництва в коробочці. Ще лак для волосся, який при його використанні виглядав як каска. Порівнювати косметику тоді і сьогодні – це як порівнювати політ Гагаріна і первісної людини з томагавком. Тоді найвищим шиком і верхом бажань була польська косметика і особливо помада. Блискітки робили самі – кололи новорічні кулі. Женя Белоусов, Царство Небесне, часто говорив, що виходить на сцену з ялинковими іграшками, щоб все блищало і світило.

У 90-ті роки чекали від артиста не просто якийсь незвичайний костюм і образ, а самого артиста. Наш приїзд був як свято. Одного разу, коли тільки ми починали творчу діяльність, приїхали в село, де взагалі не було світла, а у нас апаратура електрична. Ми збиралися назад, але місцеві нас благали не їхати. І ми заспівали. Добре, там рояль був. Тоді життя складалося з одних труднощів. Кожен раз не знали, які «дрова-апаратуру» тобі привезуть і чи будуть вони працювати. Пропадали колонки, вибивало пробки, тому що вони не були розраховані на таку електричну потужність. В одному місті нашого клавішника поселили в номер, де стояв тільки один стілець і не було ніякої іншої меблів. А у саксофоніста номер був хороший – тільки без крана у раковини. На Камчатці нам виділили цілий поверх в гуртожитку, по якому ходили собаки – заходили з вулиці погрітися і йшли. З місцевими ніколи з цього приводу не скандалила: влаштовувала допит з пристрастю своїм працівникам, що не проконтролювали.

Перший гонорар – 10 рублів – витратила на колготки. Це була мрія – мати багато колготок, так щоб коли вони рвалися через 5 хвилин, не доводилося вигадувати, як би їх залатати. Стипендія тоді у мене була 40 рублів, а тут за півгодини «ганьби» (тоді вчилася в консерваторії) ти отримуєш 10 рублів. Так, саме ганьби: перший наш вихід язик не повертається назвати мистецтвом. Це тренажер, за який ще й платять. Ну і, звичайно, драйв. Добре, дев’ять рублів давали за драйв, а рубль – за ганьбу. У мене до цих пір пункт на колготках. Якщо бачу магазин з ними, обов’язково загортаю – не знаю навіщо. Нехай будуть. А лосини в ті роки діставали у театральних спекулянтів.

Малинових піджаків і золотих ланцюгів в залі збиралося досить. Один раз нас підвозили після концерту, я сиділа поруч з водієм, а у мене в ногах лежав закривавлений сокиру – це я потім помітила. Справа була на Півночі, може, він оленя зарубав, але було не по собі. У Казані на сцені стояв ОМОН: глядачі встрибували, а він їх скидав. Це був театр абсурду. До номера мене теж вів ОМОН, по на півдорозі випарувався. Добре, я була з чоловіком, тому що поруч з номером стояв авторитет, який сказав мені збиратися і йти до нього – він вже стіл накрив. Чоловік заштовхав мене всередину, а з ним поговорив. Його звали Іраті, а у чоловіка прізвище Іраті. І вони на цьому грунті розговорилися, і він чоловіка до ранку годував і напував. Найсмішніше, я недавно виступала на закритій вечірці в Казані, і до мене підлетів молодий чоловік з величезним букетом червоних троянд і … привітом від Іраті.

На Новий рік ми завжди працювали. Завжди на сцені. На наступний день збиралися дуже рідко.

У той час було багато плюсів – кураж, запал, прояв особистості. Можна було експериментувати. Тоді було голодне час, і новий мікрофон, нова фарба для волосся доставляли таку порадість, що зараз думаєш, яка ж це нісенітниця. Тоді шанувальники дарували багато саморобного – вірші, книжки, мої портрети лобзиком випиляні. Зараз дарують золото-діаманти, але в них немає нічого ахового.

Тоді концертів було занадто багато, зараз – нормально. Тоді здоров’я було краще і дурості побільше, а зараз більше голови і здоров’я поменше. Але в 50 життя не закінчується, потрібно зібрати волю в кулак, викинути старий мотлох – і вперед з піснею по життю! Ось влітку завела акаунт в «Інстаграме». Думала, буду такий затребуваною і помчить у мене нова сторінка по роботі. Але нічого не сталося. Я навіть проконсультувалася в спеціальному агентстві, яке просуває блогерів, і там хлопці сказали, що, щоб сьогодні себе розкрутити в інтернеті, тобі повинно бути років 16-17. Винятки рідкісні. Ну і що, зате пустотлива Наталія Краснова з КВН, вона ж Black Russian Mama, запропонувала заспівати разом і розмістити відео у себе на каналі, а у неї більше мільйона передплатників! Пісня на лейтмотиви «Бухгалтера». І кліп зняли – називається «Підкати», вийшло круто, прем’єра в середині грудня. Наташа як антидепресант, який я пораджу всім. Мої нові пісні «Прощай» і «Давай так» на сольниках взяли на ура. У новому році буде багато прем’єр. В особистому теж все чудово: дочка Ксюша в свої 16 захоплюється хімією і біологією, ходить на курси в другій мед.

Російські зірки 90-х кліпи, фото

Марина Хлєбнікова (головні хіти – «Чашка кофею», «Дощі»)

– Коли мене готували до сцени, відразу пояснили, що артист – це людина, яка повинна виділятися не тільки піснями, а й нарядом, в якому йому комфортно і красиво. У 90-е я і купувала, і шила на замовлення в Росії і за кордоном. Наші майстри працювали нітрохи не гірше закордонних. Перші костюми я придбала в Іспанії, потім в Лондоні, а потім вже і на батьківщині – їх робили по 3-4 місяці. Багато працювала з Сергієм Звєрєвим. А з Іспанії я першої привезла клоунські шапки з дзвіночками. Коли з’явилася група «Ліцей», вони використовували ці шапки для свого ролика. А це вкупі з сукнею-стрейч було одним з найяскравіших моїх образів середини 90-х. Ще мене завжди привертав один французький бренд з шкіряними виробами. Один Напівплащ відпрацював в чотирьох кліпах. До нього була куплена британська гіпюрова шуба з коміром з лами. Комбінація шкіряних джинсів з Гіпержіночний шубою і білою сорочкою була дуже цікавою.

Будь-які проблеми з косметикою я вирішувала з людьми, які працюють на телебаченні. Були також приголомшливі гримери з Петербурга, які працювали з кіногрімом. У 1997 році я виступала на «Музичному рингу» з Ларисою Доліної і звалилася не те з вітрянкою, не те з краснухою. Приїхала пітерська швидка, яка поставила крапельницю з вітамінами, від якої людина відразу починає себе краще почувати, і ось гримерки з «Ленфільму» мені кожне плямочка вручну зафарбовували. І повністю замаскували хвороба. У Парижі, куди я весь час моталася – була там 18 разів, брала професійний грим вже з 1995 року.

На перші гонорари купила квартиру, яка стала тоді і житлом, і студією. А так ми багато витрачали на аранжування, створення кліпів, відносили чорні гроші на ТБ – деякі програми вимагали жорсткої ротації, і ми, зізнаюся тепер «Антени», частково її оплачували. А ще на перше зароблене я купила щось чарівне. У передноворічні дні прийшла у великий магазин з ярмарком, і там стояла дивовижна музична шкатулка у вигляді театру, яка показувала чотири вистави на музику Чайковського. Змінювалися декорації, артисти. У мене ніколи не було такої дорогої дрібнички. І я змогла дозволити її собі в якості подарунка. І коли настає Новий рік, я її дістаю: у мене в будинку звучить музика Чайковського і йдуть його вистави. Квартира – це стандартна мрія, а це була новорічна, і після цього я ні в нас, ні за кордоном не бачила такої скриньки з прокручуванням сцени і зміною декорацій

Малинові піджаки – це штамп. Вони були не тільки малинові, а й зелені. Але складних концертів було багато, тому що ні тоді, ні зараз держава не прагнуло захистити артиста. Потрапити в таку структуру, як Москонцерт, Госконцерт, Росконцерт, було практично нереально. Стати членом Спілки композиторів було нереально. Реально було стати членом РАО, ким я стала, тому що писала пісні. Що стосується виступів, пам’ятаю, як одного разу ми поїхали на гастролі групою. Нас поселили на базі, і у кожного будиночка була сторожова собака. Моя вівчарка була навчена проводжати виходить з будиночка людини до потрібного місця – наприклад, їдальнею, чекати його, дізнаватися і супроводжувати назад в будинок. Найбільше небезпечних ситуацій було з вини так званих адміністраторів, які не мали ніякого стосунку до квитків і прагнули поцупити гроші і поїхати, поки артист на сцені. Після цього ми просто голодували. Ніхто не був застрахований, навіть якщо підписувалися договори. Найгірше були малинові і зелені піджаки, а злодії, які залишали нас голодними.

Проте новорічний стіл завжди ломився. Були ринки, була плита, балу духовка. Ми розподіляли обов’язки: ти приносиш соління, ти ріжеш салати. Я готувала гаряче. Найсмачніше – приголомшливий багатошаровий салат з чорносливом, яйцями, грибами, куркою, а між шарами сметана з майонезом, зверху посипався тертим огірком … Убивчий салат. Завжди були мандарини, цукерки. Діти були дрібні, і час було чарівне. Я збирала всіх під Різдво, тому що на Новий рік ми не могли потрапити за стіл – працювали, включаючи 1 січня.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /var/www/ar4i2501/data/www/babyrest.com.ua/wp-content/themes/dashy/footer.php on line 21