Аліса Фрейндліх «Маленька брехня породжує велику недовіру»
ЗМІСТ СТАТТІ:
- ОНУКИ НАЗИВАЮТЬ Аліса
- ГОТУЄ СМАЧНІШЕ, НІЖ В РЕСТОРАНАХ
- Не скупіться на ПОДАРУНКИ КОЛЕГАМ
- ДУЖЕ самокритично
8 грудня народній артистці Алісі Фрейндліх виповнилося 85 років. З них 36 років вона віддала сцені БДТ ім. Товстоногова. Про Фрейндліх на сцені і в житті розповідають її рідні та колеги по театру.
Текст: Олена Лівсі · 8 грудня 2019
ОНУКИ НАЗИВАЮТЬ Аліса
– Я виросла за кулісами, тому що мої батьки завжди багато працювали, обидва були дуже захоплені театром, – каже дочка Фрейндліх Варвара Владимирова. – Але кинутої я себе не відчувала. Я завжди могла прийти до них на роботу – бути присутнім на репетиції, спостерігати, як мама гримується, заходити в реквізиторському і навіть в татів кабінет, так що в театрі я відчувала себе як вдома. Ну і звичайно, дивилася вистави. Пам’ятаю, одного разу йшов «Малюк і Карлсон», де мама грала Малюка. Коли Карлсон полетів, і сумний Малюк залишився один, я не витримала і крикнула: «Мамочко, я тут!»
Мама сова, як більшість акторів: після вистави потрібно виспатися. Це я знала з дитинства, тому вранці ніколи її не турбувала – сама вставала, снідала і йшла до школи. Іноді я отримувала погані оцінки і підчищала щоденник. Мама рідко його перевіряла. Але одного разу вона побачила двійки і дуже засмутилася. Але не через оцінки, а через мого брехні, адже я переконувала її, що все добре. Мама тоді сказала: напиши на листочку мудрий вислів «Маленька брехня породжує велику недовіру» і повісь над ліжком. Мені стало так соромно, і я списала весь лист дрібним шрифтом. Після цього я зрозуміла, що завжди краще сказати правду.
Як каже мама, коли говориш правду, не доводиться так багато запам’ятовувати. Хороший урок, але часто заважає в житті.
Звичайно, нелегко бути дочкою Аліси Фрейндліх. Але мені ніколи не приходило в голову порівнювати себе з мамою. Я завжди розуміла, що моя мама унікальна. Я у неї багато чому вчуся. Вона завжди допомагала мені в професії, давала попопоради. Ми разом виходили на сцену, зараз граємо в спектаклі «Літо одного року». Завжди можу розраховувати на її підтримку. Ми з нею не просто мама і дочка – ми подруги, а мої діти називають її Алісою. Вона завжди хвилюється перед виходом на сцену, тому що справжній артист завжди думає про те, як його приймуть глядачі.
ГОТУЄ СМАЧНІШЕ, НІЖ В РЕСТОРАНАХ
– Мені доводиться працювати з різними акторам по всьому світу. Зазвичай артисти такого статусу звикли, що їх обслуговують, все приносять. Але Аліса Броньовані все робить сама, – каже режисер Іван Вирипаєв. – Вона ж людина, яка пройшла блокаду. Ніколи не дозволить собі викинути їжу, ніколи не хвалиться, зайвий раз не хоче комусь клопоту завдавати.
Любить домашню їжу. Якось ми з нею були в ресторані, вона спробувала і сказала: «Звичайно, смачно, але я вдома роблю це смачніше».
Спеціально для Аліси Брунівни до її ювілею я написав і поставив п’єсу «Хвилювання». Ідея прийшла її онуку Нікіті, з яким ми дружимо і який продюсує мої роботи.
Звичайно, я хвилювався. Адже ось вона поруч – актриса, на образах якої я виріс, слухає, що я говорю. Робота з Алісою Броньовані була перевіркою моєї професійності. По ходу роботи вона задає дуже точні професійні питання, і ти повинен бути готовий на них відповісти.
Вона виховувалася у великих режисерів, тому в її культурі і вихованні режисер – велика фігура. А вона, актриса, повинна виконувати його вимоги. Хоча у неї є якісь свої погляди на ті чи інші речі. Чи не на всі її прохання я пішов, так що Алісі Броньовані, напевно, зі мною було важкувато.
Зараз всім молодим студентам я ставлю її в приклад. Не хочу образити своїх артистів, але за 10 хвилин до початку репетиції все ще в буфеті сидять. Вдаються, а у них котлети в вусах. Аліса Броньовані завжди приходить перша і всіх чекає. За 15 хвилин до репетиції вона вже переодягнена сидить біля сцени.
Не скупіться на ПОДАРУНКИ КОЛЕГАМ
– Стільки працювати, скільки досі працює Аліса Броньовані, не кожен зможе. Здавалося б, у тебе є практично все, вже нічого не треба доводити. Але вона не може без роботи, – говорить Андрій Шарков.
Нещодавно прочитав десь її прекрасні слова: талант – це богом дане, але багато хто забуває, якщо не працювати, талант швидко випарується.
Аліса Броньовані зовсім не жадібна. Ніколи не скупиться на подарунки колегам. Дає дівчаткам-гримерів гроші, щоб купили дорожчу косметику і грим для всіх артистів, не тільки для неї.
Вона закрита людина, особистим з колегами не ділиться. Але при цьому ніколи не відмовить у допомозі.
Одного разу серйозно захворіла моя подруга з Амстердама. Потрібно було терміново передати з Росії ліки, якого там не знайти. Аліса Броньовані якраз летіла в Голландію з концертами. Я попросив взяти ліки, і вона охоче взяла, передала в аеропорту.
А взагалі, вона людина з характером. І брикнути може, якщо їй щось не подобається, щось поперек. У Фрейндліх потужний, сильний характер. Ні під кого не прогинається, відстоює свою позицію. Зате в кожній ролі багато залишається від неї.
ДУЖЕ самокритично
– Перший раз я побачив Алісу Броньовані ще в кінці 1950-х років, коли вона відбиралася в Театрі імені Ленінського комсомолу (нині «Ленком». – Прим. Ред.), – розповідає Олег Басилашвілі. Я там вже рік як працював, і ми її дивилися. Аліса мені відразу здалася талановитою дівчинкою. Але в цей театр вона не прийшла, чому – не знаю.
Ми перетиналися з нею на знімальному майданчику лише один раз, в одному кадрі «Службового роману», де мій герой наговорює на Новосельцева. Зняли в один день за три дублі. І в кожному дублі вона реагувала по-різному, була зовсім інша. Аліса Броньовані блискуче імпровізує.