Програми для студентів за кордоном
Незвичайний і досить-таки цікавий стиль життя вибрали багато студентів. Якщо Ви студент, проживаєте на одну стипендію, але мрієте побачити світ, то Ваші мрії здійсненні. Завдяки пропозицій для студентів можна якщо не підкорити, то хоча б побачити своїми очима зарубіжні країни.
Вузи пропонують безліч таких студентських програм, за якими ви будете не тільки заробляти гроші, щоб жити гідно і самостійно далеко від батьків і близьких людей, а й спілкуватися з іноземцями, вживатися в їх середовище, змініть свій спосіб життя і поведінки.
Вирішити це завдання беруться спеціальні агентства, які в стислі терміни за певну суму (як правило, всі витрати програми становлять близько 800-1000 у.о.) Допоможуть оформити необхідні документи, а далі залишається лише дочекатися співбесіди в посольстві, де Вам, швидше за все , видадуть візу (до речі, всю тяганину на себе бере університет), призначать дату вильоту. Все, пора пакувати валізи. Ось вона, «американська мрія», що рухається назустріч нашому українському студенту!
Навіщо потрібно їхати за кордон? Відповідь проста і очевидна: щоб побачити широко розрекламовані пам’ятки, побувати в найбільших містах країни, зафіксувати на камеру каньйони й водоспади, поспілкуватися з місцевим населенням і заробити грошей.
Звичайно, всі ці програми, так чи інакше, пов’язані з роботою, яка у нас називається виробнича практика за кордоном. Практика у Вас, звичайно, буде, але і робота сама собою. Щоб здійснити задумане, потрібно буде трохи попрацювати. Мабуть, це найбільший мінус для більшості молодих людей. Але українця роботою не налякаєш. Тому і цінують робітників з України всього за їх працьовитість.
Важко там жити? Знову ж таки, все у Ваших руках і силах. Але, будемо відвертими: ледачим і неспокійним, несамостійним і занадто залежним від чужої думки, потрібно ретельно все обдумати, перш чим вирушати в чужу країну, яка протягом 3-6 місяців стане для Вас практично «рідний».
Для студентів такі програми – прекрасна можливість побачити світ, попрацювати в міжнародній компанії, набути досвіду роботи, знайти нових друзів. Дуже багато студентів їдуть, щоб поліпшити свій рівень володіння англійською мовою.
Згадує про одну з таких поїздок, яку він здійснив кілька років тому, мій давній друг і однокласник Андрій Риженко – в минулому студент аграрного університету м.Києва.
– Я спеціально вибирав вуз, який надає для студентів такі можливості, – розповідає Андрій. Добре, що зараз в більшості вузів є такі студентські програми. На співбесіді на питання для чого ти хочеш поїхати до Великобританії, я відповів просто і відверто: хочу заробити трохи грошей.
Друзі з інших факультетів розповідали про фірмові тестові завдання, які потрібно пройти. Менеджери з Німеччини пропонували склеїти з паперових стрічок гірлянд. Так перевіряли моторику пальців. Чи не приховували і того, що потрібно робити. Говорили, що збирати ягоди і працювати на будівництві – дві великі різниці. І повірте, збирати полуницю або малину, дійсно, набагато важче.
Необхідні документи, гроші на квитки (300 у.о. тоді коштував квиток в обидві сторони) Андрій зібрав швидко, екстерном склав сесію, і вже через кілька місяців в числі 8 чоловік в самий розпал весни відправився до Великобританії. Переліт тривав 4 години. Літак прибув до Лондона.
Звідти ми самі шукали дорогу, дісталися до автовокзалу, потім в графство Герефорд, а там нас вже чекав автобус, який і доставив до місця призначення – село Ледбурі, – розповідає Андрій. – Проживали ми в Кемп в каравани – спеціальних вагончиках, в кожному такому вагончику-будці по 2 кімнати і кухня. Всередині є всі меблі, ліжка двоярусні або двоспальні, на кухні – м’який куточок, є все кухонне приладдя.
Одним словом, умови, як на нас, студентів, після гуртожитків, красиві. На нашому Кемпе налічувалося до 50 караванів. Навколо кемпу розкинулись поля з ягодами, закритих в теплиці. Жили по три в каравані, а в годину пік по 6 чоловік. Я зі своїм другом удвох в одній кімнаті.
– Андрій, як ти звикав до нового робочого дня?
Робочий день зазвичай починався о 8 годині ранку (в сезон і о 5 годині) і тривав 12-16 годин. Перерви дві: по 15 і 30 хвилин. Робота командна, в команді 5 чоловік. Відповідно, скільки зібрали, ділимо на 5. Кожен працює не сам на себе а на команду. Зарплата була від виробітку piece-work, або погодинна time-work (таку оплату застосовували тоді, коли ми, наприклад, пололи бур’яни). Ще ми вечорами ходили натягували плівки, закриваючи теплиці, погодинно оплачувалася і така робота. Пам’ятаю, на пальцях шкіра стиралася майже до кісток.
У перші дні я працював в команді з російськими я, мій друг і ще три дівчини, то ми постійно відставали, дівчата не витримували, плакали. Такими темпами ми заробляли по 20-25 фунтів в день.
Менеджери постійно переформовували команди, відбирали кращих. Потім я потрапив в команду до поляків. Але з ними я мав теж не дуже високий заробіток. Хлопці виявилися досить ледачими. Могли збирати полуницю, а потім сісти на велосипед і поїхати додому, втомилися. До нас приставляли філд-асистентів, вони стежили за якістю виконаної роботи. Бувало, навіть загортали назад на рядок.
Щоранку менеджери видавали нам листок, де на кожну годину був розписаний прогноз погоди, адже за день вона могла змінюватися в 7 разів: то сонце яскраве, то дощ.
Полуницю збирали без рукавиць. Якщо ти де-поранився, то тобі видавали спеціальний пластир синього кольору, який ти не мав права втратити. Якщо ж ненароком він губився, то ніхто не продовжував роботу, поки не знайдуть його. Адже він міг потрапити в лоток з полуницею, який везли в магазин. Увечері всі пластирі провіряліся – вівся облік. Полуницю ми збирали теж по сортам: в різний магазин свій сорт, збирали кроплена і органічну. Потім нас перекинули на малину. Після полуничного пекла, робота на малинових полях здавалася раєм. Не потрібно було постійно нагинатися, та й малину легше було збирати. Полуницю з дозволу можна було брати додому, а бувало, що й з рота забирали. Все залежало від людяності асистента.
Англійців серед нас не було: ні серед співробітників, ні серед асистентів, ні серед водіїв. Пам’ятаю тільки одного механіка. У нього погодинна оплата була 12 фунтів, а у нас 5 фунтів. Але коли ми працювали від виробітку могли заробляли і по 10 фунтів на годину. Мені пропонували роботу Вайзер, але я відмовився, вже місяць залишався до від’їзду. Хотілося більше заробити, тому і відмовився.
– Скажи, будь ласка, чи дійсно цінують там в роботі українців?
Так, це чиста правда. Один Вайзер нам говорив: «Мені краще одну команду українського, чим 5 команд поляків». Працювали ми 6 днів в тиждень. Неділя вихідний. Але якщо з магазину надходило замовлення – то добровільно-примусово ми працювали і в неділю. Правда, робота у вихідні оплачувалася на 20% більше.
Двічі на тиждень автобус вивозив нас в село в магазин. Хліб, м’ясо у них дуже різняться в ціні відповідно співвідношення натуральних і модифікованих компонентів. На кожному продукті є спеціальне маркування: зелений (продукт органічний, а значить, високої якості) або червоний, або смугасті. Відповідно ми купували продукти зі смугастою маркуванням, вони були найдешевшими.
Такий хліб коштував на наші гроші приблизно 2 грн, а з зеленим маркуванням – 12 грн. Багато брали з собою хліб додому – показати рідним. Він просто просвічував на сонці. А ковбасна нарізка і зовсім була нарізана шматочками товщиною в туалетний папір. Для нормального бутерброда потрібно було покласти на хліб сім-десять шматочків .
На харчування ми витрачали десь 20-25 фунтів в тиждень, за житло з нас відраховували в тиждень 30 фунтів (приблизно 350 гривень). У тиждень приблизно 300 фунтів отримували чистих, тобто вже попереджені були гроші за житло. А якщо працювали у вихідний, то отримували близько 360 – 400 фунтів. Кілька років тому це були великі гроші.
У вихідний ми грали в теніс, волейбол, в Кемп було навіть футбольне поле, що для Андрія – запеклого гравця і вболівальника – було справжньою розпорадою.
– Ми часто збиралися в команди і грали: країна проти країни. Українська команда у всіх наших змаганнях займала перші місця. Для розваг стояли і решітки для гриля, через спекотну курячих чимок і крилець проходили святкування перемоги футбольних команд.
А взагалі, в неділю ми їздили на екскурсії. Я побував у Лондоні, Оксфорді. Був в університеті, де проходили зйомки Гаррі Поттера. Там все таке старе, ходиш – підлогу скрипить, навіть моторошно. Побував в римських лазнях, Стоун Хедж, Глостері, Бірмінгемі і ще в багатьох місцях, за 6 місяців побував майже в усіх визначних місцях Великобританії.
– Андрій, які враження залишилися від спілкування з англійцями, як відчув на собі «холодну ввічливість»?
Дуже підтягнув рівень англійської. А щодо англійців, то враження двоякі. Старше покоління підкреслено ввічливе. Вони з посмішкою проведуть вас, покажуть дорогу.
І хоча така ввічливість по відношенню до іноземців названа «холодної», але коли ми приїхали до Києва, і в переповненому автобусі я почув «щирі» висловлювання від «земляків» на свою адресу, то була така разюча різниця, що краще б терпіти «холодну» ввічливість іноземців (сміється).
А молодь взагалі некерована. Вулицями ввечері ходять ватаги скінхедів з кийками, нунчаками. Можуть причепитися до перехожих, особливо до іноземців, і віддубасити до смерті. Можуть трощити вікна автомобілів, а власники сидять на балконах, дивляться і чай-каву попивають.
– Автомобілі у всіх застраховані, а виходити до некерованих підліткам – губити своє здоров’я. Взагалі, за статистикою, понад 70% англійської молоді у віці до 17 носять холодну зброю.
А ще пам’ятаю, як гроші переводили додому. Прийшли в банк, а там потрібно було безліч паперів заповнити. Так ми там три години з ними провозилися. Уже банк закрився. Так нас не вигнали. Вийшли менеджери, допомогли нам здійснити переклад. Всі ставилися ввічливо, посміхалися.
– Привіз-ли что-то з собою з далекої країни?
Купив собі куртку, сумку для подорожей, відеокамеру. Побував у всіх куточках країни. (Показує мені стоси фотографій ..)
– За будинком нудьгував?
Ні, не дуже. Я знайшов дешевий тариф і дзвонив додому кожен день по 2 -5 пенсів за хвилину. Півроку пролетіли швидко. Було важко, але я не шкодую. Зароблених грошей вистачило ще й на те, щоб батькам з ремонтом допомогти, і одягнутися, та ще й в Єгипет з коханою дівчиною Мариною з’їздити, – зізнається Андрій. Після приїзду я довго не міг звикнути. Як приїхав, відразу все навалилося: університет, сесія. Навіть депресія почалася. Побув 6 місяців будинку, а потім знову поїхав допомагати британським фермерам.
– Що б ти побажав студентам, які збираються за кордон на роботу?
Побажав би впертості і впевненості нашій молоді. А ще пораджу їхати тим, хто не боїться важкої роботи. Тоді і країну можна буде побачити, і себе в дрібницях не відмовляти, та ще й кругленьку суму додому привезти .
Подорож в чужу країну навчить вас цінувати по-новому рідні простори. Можливо, Ви розставите заново власні пріоритети. А головне, самостійне життя за тисячі кілометрів від дому загартує характер і прагнення до всього кращого, навіть якщо воно іноді здається таким недосяжним і нездійсненним. Все можливо (в розумних межах), якщо до цього прагнути! Успіхів вам!